НАМИК КЕМАЛЬ

НАМИ́К КЕМАЛЬ

• НАМИК КЕМАЛЬ

[Namik Kemal; 21.XII 1840. м. Текірдаг — 2.XII 1888, м. Хіос)

- тур. письменник-просвітитель, громад. діяч. Видатний представник Танзімату (епохи реформ), прихильник європ. орієнтації в культурі. Один з активних членів політ. т-ва "Нові Османи", що виступало за конституц. розвиток країни. За антимонарх. діяльність зазнав переслідувань, 1867 — 70 перебував у Франції. 1873 після великого політ. резонансу у зв'язку з постановкою його драми "Батьківщина, або Сілістрія" М. був звинувачений в антидерж. діяльності і ув'язнений. Після звільнення (1876) жив у вигнанні на островах Егейського моря. Ім'я Н. К., який є взірцем самозречення заради ідеї свободи, оточене у Туреччині побожною шанобою. Творчість Н. К. знаменує етап у розвитку т. з. нової поезії, осн. темами якої є громадян. служіння народові, ненависть до тиранії. Його поет. доробок повністю уперше опубл. 1933 — диван віршів "Намик Кемаль. Його життя і поезія". Н. К. започаткував у тур. л-рі соціально-побут. та істор. роман ("Пробудження, або Пригоди Алі-бея", 1876; "Джезмі", 1880). Стояв біля витоків нац. театру: п'єси "Бідне дитя" (1873), "Акиф-бей" (1874), "Гюльніхаль" (1875), в яких змалював моторошну картину життя тур. народу в лещатах султ. деспотизму. Творчістю Н. К. цікавився А. Кримський, який написав про нього статті до Брокгауза і Єфрона енциклопедичного словника (т. 40, СПБ, 1897) і Нового енциклопедичного словника (т. 27, П., 1916).

■ Літ.: Стамбулов В. И. Намык Кемаль. М., 1935; Алькаева Л., Бабаев А. Турецкая литература. М., 1967.

Г. І. Халимоненко.