Нанайська література

Нана́йська література

• Нанайська література

- л-ра нанайців (застаріла назва — гольди), які живуть у Хабаров. та Примор. краях Рос. Федерації. До Н. л. належить л-ра близьких мовою та історією ульчів. За царизму життєвий досвід і мудрість цих неписьменних народів втілювалися в усній творчості, де переважали казки (нінгман), гол. чин. героїко-епічні (про подвиги захисників інтересів роду Мергена і Пудін) та казки про тварин. У казках більш пізнього походження відображено майнову нерівність; в них утверджується, розум і кмітливість бідняків, розвінчується зажерливість і підступність багатіїв. З казками про битви богатирів споріднені легенди, перекази (телунгу). Пісні (дярин) — лірич., жартівливі, сатир. та ін. — у минулому співали тільки чоловіки, на долю жінок припадали лише плачі над померлими. У 20 ст. утвердилася й жіноча пісня. Із запровадженням писемності з'явилися нанайські журнали "Новий шлях" (1932, 1934) і "Навчальний шлях" (1933 — 34), газ. "Нове життя" (1936) та ін. Розвиткові Н. л. сприяли рос. педагоги і літератори: разом з В. Авроріним створені перші книги оповідань "Бідняк Гара" Л. Бельди (1932) та "Як Бага пішов учитися" А. Бельди (1933). Оповідання писали також Б. Ходжер та К. Гейкер. Значне місце в Н. л. посів А. Самар, який від опрацювання фольклор. мотивів перейшов до написання віршів і пісень на громад.політ. теми, оспівав красу рідного краю, збагатив поезію малих народів Півночі любовною лірикою (зб. "Пісні нанайця", 1938; "Поезії", 1940). В його прозі виділяється оповідь "Син бідняка" (1941). Традиції письменника розвинули А. Пассар (поеми "Сказання про Моконе", "Пісня про матір", "Дванадцять ведмежих голів") та В. Заксор, який розробляє пісенний жанр; обидва виступають також з оповіданнями, а В. Заксор — і з п'єсами ("Дарту"). Зрілістю відзначається творчість Г. Ходжера, який пише рос. мовою: збірники оповідань, повісті "Чайки збираються над морем" (1958), "Еморон-озеро" (1960), "Правнук Дерсу Узала" (1962) та ін. — про працю і побут рибалок та мисливців; істор. роман "Кінець великого дому" (1964) — про минуле й сучасне нанайського народу. Л-ра ульчів представлена гол. чин. книгами казок, нарисів та оповідань "Життя і казка" (1956), "Казки народу нані" (1961) О. Вальдю, віршами Чулла Дятала. Нанайською та ульчською мовами перекл. ряд творів укр. л-ри — Т. Шевченка ("Заповіт"), Лесі Українки, сучас. письменників. Деякі твори ульчських письменників [оповідання "Найсвітліше слово" (1972), "Як нані щастя знайшли" (1980) О. Вальдю, казка "Айога" (1982) та ін.] переклали М. Пригара, Л. Клименко та ін. укр. перекладачі.

♦ Вид.: Сказки народов Севера. М. — Л., 1959; Север поет. Л., 1961; От Москвы до тайги одна ночевка. М., 1961.

■ Літ.: Сергеев М. Литературное творчество народов Дальнего Востока. "Дальний Восток", 1954, № 4; Романенко Д. Литературы народов Крайнего Севера. В кн.: Романенко Д. У могучих истоков. М., 1963; Пришвин А. Первый нанайский роман. "Дружба народов", 1965, № 9.

В. Г. Пугач.