1. Українська літературна енциклопедія

анекдот

анекдо́т

• анекдот

(від грец. 'ανέκδοτος — невиданий)

- коротке сатиричне або гумористичне, з дотепним закінченням усне оповідання про якийсь смішний випадок чи подію. Уперше термін А. застосував Прокопій Кесарійський у кн. "Таємна історія" (6 ст.). В епоху середньовіччя та Відродження А. називали фабльо, фацеції. Генетично А. пов'язаний з нар. сатирично-гуморист. казками та новелами. А. здавна використовувалися у літ. творах. До них зверталися й письменники укр. дожовтневої і рад. л-ри: Г. Квітка-Основ'яненко, С. Руданський, І. Франко, Остап Вишня, С. Олійник. Значна роль нар. А. в розвитку новелістики (Дж. Боккаччо, М. Гоголь, А. Чехов), сатири та гумору в поезії, де на його основі з'явилися нові літ. жанри, як напр., польські фрашки та укр. співомовки.

♦ Вид.: Грінченко Б. Веселий оповідач. Чернігів, 1898; Гнатюк В. Галицько-руські анекдоти. В кн.: Етнографічний збірник, т. 6. Львів, 1899; Україна сміється. Сатира та гумор, т. 1 — 3. К., 1960; Книга веселої мудрості. К., 1968.

■ Літ.: Сумцов Н. Разыскания в области анекдотической литературы. Х., 1898.

В. Т. Косяченко.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. анекдот — анекдо́т іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. анекдот — (від гp. anekdotos — неопублiкований) коpотке усне жаpтiвливе оповiдання пpо якийсь випадок чи ситуацiю з несподiваним дотепним закiнченням. Словник стилістичних термінів
  3. анекдот — [анеиґдот] -ту, м. -т'і, мн. -тие, -т'іў Орфоепічний словник української мови
  4. анекдот — -а, ч. 1》 Стисле жартівливе (здебільшого вигадане) оповідання про яку-небудь смішну подію. || Вигадка, жарт. 2》 Кумедний випадок, подія або пригода. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. анекдот — АНЕКДО́Т, у, ч. 1. Коротке жартівливе (здебільшого вигадане) оповідання про яку-небудь смішну подію. Він усе розказував українські народні анекдоти, смішні, повні жарту (І. Словник української мови у 20 томах
  6. анекдот — анекдо́т (франц. anecdote, від грец. ανέκδοτος – неопублікований, невідомий) 1. В античній літературі старий твір, що свого часу не був відомий, 2. Коротка, здебільшого сатирична або жартівлива, розповідь про якусь подію, випадок, часто вигаданий. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. анекдот — АНЕКДО́Т, а, ч. 1. Коротке жартівливе (здебільшого вигадане) оповідання про яку-небудь смішну подію. Він усе розказував українські народні анекдоти, смішні, повні жарту (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах