анекдот

(від гp. anekdotos — неопублiкований) коpотке усне жаpтiвливе оповiдання пpо якийсь випадок чи ситуацiю з несподiваним дотепним закiнченням.

Джерело: Словник стилістичних термінів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. анекдот — -а, ч. 1》 Стисле жартівливе (здебільшого вигадане) оповідання про яку-небудь смішну подію. || Вигадка, жарт. 2》 Кумедний випадок, подія або пригода. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. анекдот — АНЕКДО́Т, у, ч. 1. Коротке жартівливе (здебільшого вигадане) оповідання про яку-небудь смішну подію. Він усе розказував українські народні анекдоти, смішні, повні жарту (І. Словник української мови у 20 томах
  3. анекдот — анекдо́т іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  4. анекдот — [анеиґдот] -ту, м. -т'і, мн. -тие, -т'іў Орфоепічний словник української мови
  5. анекдот — • анекдот (від грец. 'ανέκδοτος — невиданий) - коротке сатиричне або гумористичне, з дотепним закінченням усне оповідання про якийсь смішний випадок чи подію. Уперше термін А. застосував Прокопій Кесарійський у кн. "Таємна історія" (6 ст.). Українська літературна енциклопедія
  6. анекдот — АНЕКДО́Т, а, ч. 1. Коротке жартівливе (здебільшого вигадане) оповідання про яку-небудь смішну подію. Він усе розказував українські народні анекдоти, смішні, повні жарту (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  7. анекдот — анекдо́т (франц. anecdote, від грец. ανέκδοτος – неопублікований, невідомий) 1. В античній літературі старий твір, що свого часу не був відомий, 2. Коротка, здебільшого сатирична або жартівлива, розповідь про якусь подію, випадок, часто вигаданий. Словник іншомовних слів Мельничука