антропоніміка

антропоні́міка

• антропоніміка

(від грец.кого άνθροπος — людина і 'όνυμα — ім'я)

- розділ ономастики, який досліджує власні особові імена людей, прізвища, прізвиська, гіпокористичні (зменшувально-пестливі) імена, псевдоніми, імена персонажів літ. творів тощо. Художньообразна А. — це сукупність імен фольклорних і літ. персонажів. У реалістичній укр. л-рі переважають звичні імена. Іноді відображається й нар. інтерпретація незвичних імен (напр., у повісті І. Нечуя-Левицького "Микола Джеря" — "Нимидора" замість "Минодора"). Письменники вдаються до творення нових, оригінальних антропонімів, до використання імен уявних персонажів, вводячи в л-ру міфологічні, фольклорно-казкові, легендарні та релігійно-біблійні антропоніми (І. Котляревський, Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, А. Малишко та ін.). В найменування персонажа часто вноситься його соціальна мікрохарактеристика (волосний писар Шельменко, поміщики Кожедралов, Вижималов, Староплутов у Г. Квітки-Основ'яненка; Кирпа-Гнучкошиєнков, князь Мордатов у Т. Шевченка, куркуль Калитка в І. Карпенка-Карого; Огир, Гнида, Матюха в А. Головка, ряд персонажів Остапа Вишні та ін.). Особливо широко використовуються такі семантично промовисті антропоніми в гумористичних і сатиричних творах. З метою осміяння їх творять контрастним поєднанням у прізвищі та імені високого й буденного, авторитетного й мізерного тощо. Влучне зіставлення таких найменувань персонажів посилює зображуваний конфлікт і гумористичний струмінь твору (напр., Галушка і Часник у комедії О. Корнійчука "В степах України"). В іменах персонажів відбивається й ставлення до них письменника, його соціальна й естетична орієнтація (напр., зменшувально-пестливі жіночі імена в поезії Т. Шевченка).

■ Літ.: Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища. К., 1966; Кирдан Б. П. Антропонимы в украинских народных думах. В кн.: Антропонимика. М., 1970; Скрипник Л. Г. Власні назви в українській народній фразеології. "Мовознавство", 1972, № 2; Чабаненко В. Антропоніми в Шевченкових поезіях. В кн.: Збірник праць двадцятої наукової Шевченківської конференції. К., 1973; Питання сучасної ономастики. К., 1976; Худаш М. Л. З історії української антропонімії. К., 1977.

О. І. Дей