байка

ба́йка

• байка

- один із різновидів ліро-епічного жанру: невелике, здебільшого віршоване оповідання повчального змісту, героями якого виступають звірі, люди, рослини чи предмети. Б. — цей "вічний жанр" (О. Потебня) — пройшла складний шлях розвитку від антич. моралістичної алегорії до соціально насиченої сатири. Однак, при всій розмаїтості її видозмін, що були зумовлені історично, вона має ряд сталих специфіч. рис, структурних ознак і принципів. Б. — це алегоричне оповідання, з сюжету якого випливає моралістич. висновок. Як зазначав О. Потебня, Б. є одним із засобів пізнання житейських взаємин, характеру людини, всього, що стосується морального боку її життя. В історії світової Б. особливу роль відіграли твори давньогрец. байкаря Езопа — прозові притчі, апологічні алегорії. Спадщина Езопа, як і інд. "Панчатантра" ("П'ятикнижжя", 3 ст.), була багатим джерелом тем, мотивів, сюжетів для творів багатьох байкарів, зокрема українських. З творчістю франц. поета Ж. Лафрнтена пов'язаний наступний етап у розвитку світового байкарства. Він порушив умовно-алегоричну традицію, надавши Б. життєвої змістовності, невимушеності, дотепності. На народній основі розвивалась рос. Б. 18 — поч. 19-го ст. (В. Тредіаковський, А. Кантемір, О. Сумароков, М. Херасков, І. Дмитрієв та ін.). Вершиною розвитку рос. Б. є творчість І. Крилова.

Жанр Б. має давню й багату традицію на Україні. Ще в шкільних риториках 17 — 18 ст. Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського, Тимофія Колісниченка зустрічаються зразки Б. учбового призначення. Б. використовували у своїх "казаннях" Іоаникій Галятовський і Антоній Радивиловський. Знамениті "Басни харковскія" Г. Сковороди (написані 1753 — 85), пройняті гуманістичними тенденціями, започаткували нову літ. Б. У 19 ст. П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка збагатили цей жанр, наповнивши його новими життєвими реаліями. Найвищого розвитку укр. Б. досягла у творчості Л. Глібова, якого І. Франко назвав поряд з Є. Гребінкою "найкращим українським байкописом". В жанрі байки виступали П. Свєнціцький, М. Старицький, Ю. Федькович, Т. Зіньківський, Олена Пчілка, Я. Жарко. Традиції глібовської Б. продовжували І. Франко, Б. Грінченко, В. Самійленко. В рос. рад. л-рі жанр Б. розвинули Д. Бєдний, С. Михалков. До жанру Б. зверталися укр. рад. письменники В. Блакитний, С. Пилипенко, В. Ярошенко, М. Годованець, С. Воскрекасенко, П. Ключина, А. Косматенко, І. Манжара, П. Сліпчук та ін. З 50-х pp., крім сюжетної віршованої Б., розвиваються такі її різновиди, як прозова Б. (Ф. Кривін, В. Чемерис), Б.-памфлет, Б.-епіграма.

♦ Вид.: Русская басня XVIII — XIX веков. Л., 1977; Классическая басня. М., 1981; Українська дожовтнева байка. К., 1966; Українська радянська байка. К., 1966; Українська байка. К., 1983.

■ Літ.: Потебня А. А. Из лекций по теории словесности. Басня, пословица, поговорка. Х., 1930; Гаспаров М. Л. Античная литературная басня. М., 1971; Байки в українській літературі XVII — XVIII ст. К., 1963; Косяченко В. Українська радянська байка. К., 1972; Деркач Б. А. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. К., 1977.

Б. А. Деркач.