безсюжетність

безсюже́тність

• безсюжетність

- поняття, що відбиває особливості сюжетної будови в окремих жанрах. Термін "Б." вживають стосовно тих різновидів лірики, де немає розгорнутого сюжету, а в центрі зображення — завершений образ-переживання, відтворення внутрішнього стану людини (див. Герой художнього твору). Б. властива, як правило, малим формам прози (образок, етюд, ескіз). В укр. л-рі безсюжетні прозові твори з'явилися в кінці 90-х pp. 19 ст. у зв'язку з пошуками поглибленого зображення внутрішнього світу героя ("Хрест", "Він і вона" О. Кобилянської; "Перстень" М. Яцкова та ін.). Класичним зразком безсюжетних лірико-філос мініатюр, побудованих на розвитку ліричного мотиву-переживання, є твори В. Стефаника "Дорога", "Весна", "У воздухах плавали ліси" (Див. Вірш прозою). Поняття Б. побутує і в рад. л-р 60 — 70-х pp. у зв'язку з розвитком ліричної прози (цикл новел "Дим весняних багать" Є. Гуцала та ін.). Зміни в структурі сучас. ліро-епічної поеми зумовили утворення нових жанрових різновидів (поема умовно-асоціативна, поема-монолог), яким властива безсюжетна побудова: "Срібної ночі" П. Тичини, "Смерть Шевченка" І. Драча та ін.

■ Літ.: Кожинов В. В. Сюжет, фабула, композиция. В кн.: Теория литературы, т. 3. М., 1964; Бальбуров Э. А. Поэтика лирической прозы. Новосибирск, 1985.

В. В. Громова.