герметизм

гермети́зм

• герметизм

(італ. ermetismo, від ermetico — замкнений)

- напрям в італ. поезії, що виник і сформувався між двома світовими війнами. Визначні представники: Д. Унгаретті, Е. Монтале, С. Квазімодо. До т. з. другого покоління герметиків належать А. Гатто, Л. Сінісгаллі, М. Луці, В. Серені, Д. Капроні та ін. Г. генетично пов'язаний з поезією Дж. Леопарді, франц. символізму. Осн. теми поезії Г. — трагізм людського буття, самотність людини, її стоїцизм і мужність в одвічній боротьбі зі злом. У проникненні в "глибинне я" особистості, від творенні сокровенних порухів душі герметики вбачали порятунок людини від насильства, нівеляції, знецінення духовного світу. Автономність худож. творчості вони розглядали як форму протесту проти наступу фашист. ідеології на культуру. Для поетики Г. характерні ускладненість поетич. образів, асоціацій, фрагментарність у відображенні реальності, фіксація неминущої сутності минущих почуттів, експериментування у сфері ритмо-мелодичної структури вірша, розширення діапазону метафори, символу, за яким визнається домінантна роль у худож. інтерпретації світу. Звідси — лаконізм і водночас філос. глибина, афористичність поезії Г. У роки 2-ї світової війни в поезії Г. відбувся злам: вселюдська і нац. трагедія осмислюється в глобальних реалістич. образах, позначених глибоким драматизмом світовідчуття. Г. вплинув на розвиток усієї сучасної італ. поезії.

■ Літ.: Пахльовська О. Поезія духовного опору. В кн.: Вітрила-85. К., 1985.

О. Є.-Я. Пахльовська.