герой художнього твору

геро́й худо́жнього тво́ру

• герой художнього твору

- образ людини в літ.-художньому творі, персонаж, дійова особа, через характер, дії, вчинки, почуття якої реалізується художня ідея твору. Термін "герой твору" пов'язаний з раннім ступенем словесної творчості — з героїчним епосом. У центрі епічної розповіді був образ мужньої, самовідданої людини — захисника вітчизни, борця за нар. ідеали, який втілював героїчне начало. В процесі розвитку л-ри і мист-ва поняття Г. х. т. поширилося на означення будь-якої дійової особи, відбулося його ототожнення з поняттям "персонаж". Проте домінуюча роль героя в порівнянні з ін., "негероїчними" персонажами твору зберігалася впродовж віків. Образ героя узагальнював визначальні сусп. настрої і духовні процеси, виражав конкретно-істор. запити дійсності. Еволюція Г. х. т. простежується від міфів, нар. легенд і казок, дум, билин, від давнього і середньовічного епосу через л-ру епохи Відродження, поезію і драматургію класицизму і Просвітительства, л-ру романтизму і критичного реалізму до мистецтва соціалістичного реалізму. На різних стадіях сусп. розвитку створено образи героїв, які відображали міфол. уявлення про природу і світ, різні форми нар. свідомості, соціальні і морально-егичні орієнтири (Прометей, Геракл, Ілля Муромець, Кирило Кожум'яка, Давид Сасунський). Рицарська доблесть, васальна вірність, готовність на самопожертву — позитивні риси героя середньовічної л-ри ("Пісня про Роланда"). Епоха Відродження висунула ідеал гармонійно розвиненої особи, в якій гуманісти вбачали вищу цінність і мету. Епоха Просвітительства витворила галерею своїх позитивних героїв, людей практичних, діяльних, що втілювали соціальноекон. і моральні ідеї бурж. суспільства, як Робінзон Крузо, Фігаро, Фауст. Л-ра критичного реалізму відкрила величезний духовний і моральний потенціал особи, напр. в образах Тараса Бульби, Рахметова, Базарова, Миколи Джері, Марка Гущі. В процесі істор. розвитку характер зображення Г. х. т. змінювався залежно від розуміння змісту і форми героїчного, від тлумачення ролі особи в історії, від зміни літ. стилів, жанрів, худож. форм. Посилення соціально-перетворювальних функцій л-ри зумовило дальшу поляризацію героїв твору за їхніми світоглядами і політ., духовними і моральними позиціями та ціннісними орієнтаціями. З метою чіткого виявлення ідейної структури твору, системи образів, авторської позиції в літературознавстві було введено поділ героїв на позитивних і негативних. Образ позитивного героя еволюціонує від героїчного характеру і перебуває в постійній залежності від конкретно-істор. умов сусп. розвитку, творчого методу письменника. Так, прагнення втілити в худож. характері тільки позитивні риси призвело, зокрема в рад. л-рі 30 — 50-х pp., до "лакування" дійсності, до появи т. з. ідеального героя. Подібні характери втрачали можливість внутр. розвитку, живі людські риси, життєву достовірність, що позбавляло їх сили естетичного впливу на читача.

Проблема позитивного героя невіддільна від проблеми худож. правди. Л-ра соціалістичного реалізму, починаючи від перших творів М. Горького, акумулювала в образі позитивного героя характерні особливості соціального і духовного буття передових людей епохи. Г. х. т. як образна структура об'єднує в собі внутр. зміст (характер) і зовн. форму (вчинки, дії) самовираження. Характер володіє певною самостійністю, суверенністю по відношенню до життєвих обставин, які спонукають героя до дії, але поведінку героя визначає і вмотивовує характер. Між внутр. змістом і зовн. формою Г. х. т. існує діалектична взаємозумовленість, яка може висувати залежно від життєвих обставин то домінанту форми, то домінанту змісту. Проте визначальну роль у самовираженні Г. х. т. відіграє характер, який може переростати (в процесі конденсації в собі визначальних рис сусп. людини, її способу мислення і поведінки) в тип. Коли в худож. творі переважає не характер, а сюжет, відбувається процес формалізації героя — перетворення характеру в амплуа, в рольову функцію худож. образу, в "характерну маску". Інший процес, який спостерігається в світовій л-рі 20 ст. — відчуження людини, втрата свого "я", деперсонізація образу, розчинення його в "потоці свідомості". Тенденції до дегероїзації л-ри і руйнування характеру та сюжету властиві таким течіям сучасного модернізму, як "новий роман", "абсурду література" та ін.

■ Літ.: Нусинов И. История литературного героя. М., 1958; Лихачев Д. Человек в литературе древней Руси. М. — Л., 1958; Нова епоха — новий герой. К., 1979; Фащенко В. Характеры и ситуации. М., 1982; Жулинский Н. Г. Человек в литературе. Общественные ценности и проблема художественного характера. К., 1983.

М. Г. Жулинський.