героїчне в літературі

герої́чне в літературі

• героїчне в літературі

- утвердження засобами худож. слова духовної величі людини, зображення і поетизація її мужності і самовідданості в ім'я ідеалів справедливості і високої моралі. В естетиці Г. — одна з форм вияву високого, яка полягає у звершенні окремою особою чи народом великих за сусп. значенням діянь, що відповідають потребам істор. розвитку. Конкретний зміст Г. і форми та засоби його втілення змінювались історично: від міфол., народнопоетичних, від класицизму і романтизму до мистецтва реалістичного. Високі зразки Г. створили в дожовтневій рос. і укр. л-рі письменники-демократи ("Російські жінки" М. Некрасова, "Гайдамаки" Т. Шевченка, "Вічний революціонер" і "Каменярі" І. Франка, "Давня казка" Лесі Українки та ін.). Коли боротьба героя за свободу і щастя народу вимагає самопожертви, Г. пов'язується з трагічним. В л-рі єоціалістич. реалізму трагізм героїчного діяння завжди має оптимістичне забарвлення — торжествує справа, в ім'я якої загинув герой ("Оптимістична трагедія" Вс. Іванова, "Загибель ескадри" О. Корнійчука). В. І. Ленін розрізняв дві форми Г. — окремий порив у складних обставинах і найтрудніший героїзм "масової і буденної роботи" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 39, с. 17), значення якого в умовах соціалістич. сусп-ва він підкреслював особливо. Життєствердний характер л-ри соціалістич. реалізму зумовлює багатство ідейно-змістового і жанрово-стильового вираження Г.: романтично піднесене ("Вершники" Ю. Яновського, "Прапороносці" О. Гончара, "Безсмертя" М. Бажана, "Прометей" А. Малишка), філософськи заглиблене ("Слово про рідну матір" М. Рильського), повсякденно звичне ("Василь Тьоркін" О. Твардовського). Див. також Герой художнього твору.

К. П. Фролова.