дитяча мова

дитя́ча мова

• дитяча мова

- мова дітей молодшого віку й різновид мовлення дорослих у спілкуванні з малими дітьми. Характеризується спрощеною системою фонем і граматич. засобів, простотою синтаксич. будови, наявністю спец. "дитячих" слів, які утворюються видозміною загальновживаної лексики (гуля — "голуб", спатусі — "спати") або становлять окрему групу (люлі — "спати", льоля — "сорочка"). Д. м. функціонує в усному мовленні й дитячому фольклорі. В худож. л-рі використовується для змалювання ситуацій спілкування з малими дітьми, для інтимізації, передачі пестливості, як засіб звукопису (напр., "Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло", Т. Шевченко).

■ Літ.: Булаховський Л. А. Основи мовознавства. Х., 1928 — 29; Гвоздев А. Н. Вопросы изучения детской речи. М., 1961; Возний Т. М. Процес формування системи фонем у дитячій мові. "Мовознавство", 1971, № 3.

П. Ю. Гриценко.