експресіонізм

експресіоні́зм

• експресіонізм

[від лат. expressio (expressionis) — вираження]

- напрям у мист-ві й л-рі ряду країн (зокрема, Німеччини, Австрії, Швейцарії), що виник і розвинувся як реакція на гостру соціальну кризу капіталістич. світу у 1-й чверті 20 ст. Від ін. авангардист. течій (кубізм, сюрреалізм, футуризм тощо; див. також Авангардизм) Е. відрізняється соціально-крит. спрямованістю, показом суперечностей бурж. дійсності, зокрема в період 1-ї світової війни і наступних революц. потрясінь. Для нього характерні загострена емоційність та ірраціональність, схильність до контрастності зображення, гіперболізація худож. деталей, фрагментарність, плакатність письма. Гол. творчий принцип Е. — вираження суб'єктивного бачення світу через авторське "я" та узагальнені образи, що витісняють з творів Е. живі характери й сюжет. Протестуючи проти пригнічення "маленької людини" в суспільстві, заперечуючи бездуховність бурж. цивілізації, експресіоністи зверталися до революц. тем. Однак у них це поєднувалося з містичним жахом перед "хаосом буття" і передчуттям т. з. апокаліптичної катастрофи.

Е. у л-рі виявився на поч. 20 ст. у поезіях Г. Тракля (Австрія), Г. Гейма і Е. Штадлера (Німеччина). В ідейному плані напрям не був однорідним. Приділяючи більше уваги формотворчим пошукам і менше — соціальним, праві експресіоністи (А. Деблін, А. Еренштєйн, О. Кокошка та ін.) гуртувалися навколо журн. "Der Sturm" ("Буря", 1910 — 32), засновник якого нім. поет Г. Вальден 1911 вперше вжив термін "експресіонізм". Згодом праве крило Е. перейшло до модернізму. Ліві експресіоністи-активісти (Е. Толлер, И. Бехер, Г. Кайзер, В. Газенклевер, Р. Леонгард, Л. Франк та ін.), творам яких властивий соціально-крит. та революц. пафос, друкувалися в журналах "Die Aktion" ("Дія", 1911 — 33, Німеччина) та "Die weißen Blätter" ("Біле листя", 1913 — 21, Швейцарія). Більшість представників лівого Е. прийшла до соціалістичного мист-ва.

У рос. л-рі риси Е. відбилися у творчості Л. Андрєєва, О. Серафимовича, Вс. Іванова, Вс. Вишневського. Експресіоністична образність, грандіозні масові сцени, інверсованість худож. мови, динамізм дії притаманні також ряду творів укр. рад. л-ри 20-х pp., зокрема прозі А. Головка ("Діти Землі і Сонця", "Можу", "Червоний роман"), М. Хвильового ("Вальдшнепи"), В. Винниченка ("Сонячна машина"), п'єсам М. Куліша ("Маклена Граса"), кіноповістям О. Довженка ("Земля", "Іван"), а також режисерській роботі Л. Курбаса, графіці Г. Нарбута й ін.

Е. справив помітний вплив на становлення соціально-крит. напряму у заруб. мист-ві й л-рі, на розширення їхніх худож. можливостей. Окремі традиції Е. продовжують розвиватися, зокрема, в нім. поезії і прозі Г. Грасса, В. Борхерта, у драматургії П. Хакса, П. Вайса, М. Фріца, Ф. Дюрренматта. В сучас. укр. рад. поезії образно-стильові прийоми Е. використовують Д. Павличко, Л. Костенко, І. Драч, М. Вінграновський та ін.

■ Літ.: Вальцель О. Импрессионизм и экспрессиснизм в современной Германии (1890 — 1920). Пг., 1922; Экспрессионизм. М., 1966; Павлова Н. С. Экспрессионизм. В кн.: История немецкой литературы. т 4 М., 1968.

В. П. Лета.