епігонство в літературі

епіго́нство в літературі

• епігонство в літературі

(від грец. `επίγονος — народжений пізніше)

- нетворче, поверхове наслідування певних літ. зразків; несамостійність худож. мислення. Явище Е. тісно пов'язане з проблемою співвідношення традицій і новаторства в літ. процесі. Наступність традицій, творче освоєння здобутків попередників є передумовою худож. прогресу. Проте звернення письменника до вже вироблених стильових, жанрових та ін. худож. форм приховує в собі й загрозу Е. На відміну від діалектичного оновлення традицій через їх осягнення і заперечення у творчості оригінальній, епігони механічно повторюють проблематику і копіюють формальні ознаки наслідуваних зразків, намагаються дублювати неповторність попереднього літ. явища без врахування нових істор. та культур. обставин. У 19 ст. об'єктом Е. деколи виступають "Енеїда" І. Котляревського, поезія Т. Шевченка, народна пісня. Разом з тим Е. починає усвідомлюватися як літ. проблема і загалом кваліфікується як негативне явище. Як "співання по готовому сліду", прокладеному Т. Шевченком, кваліфікував П. Куліш зб. "Разок намиста" М. Юркевича. На поч. 20 ст. М. Мочульський відзначав, що лірика О. Луцького залежна від І. Франка та польських поетів. Подолання Е. — на шляху глибшого осягнення дійсності, розвитку власної манери письма. Е. не можна ототожнювати з художньо вмотивованими елементами стилізації, пародіювання, введенням у твір ремінісценцій. Див. також Наслідування у літературі.

Літ.: Франко І. Із секретів поетичної творчості В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 31. К., 1981; Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещенни, кн. 3. М., 1965; Лихачев Д. Нестилизационные подражания. В кн.: Лихачев Д. Поэтика древнерусской литературы. М., 1979; Храпченко М. Б. Творческая индивидуальность писателя и развитие литературы. В кн.: Храпченко М. Б. Собрание сочинений, т. 3. М., 1981.

М. П. Бондар.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me