естетичні категорії

естети́чні категорії

• естетичні категорії

- основні, найбільш загальні ціннісні поняття (прекрасне, величне, або піднесене, потворне, комічне, трагічне та ін.), що виражають найістотніші характеристики сприйняття, пізнання і оцінки людиною явищ дійсності і творів мист-ва. На відміну від ідеалістичних концепцій (зокрема представників т. з. психологічної естетики: І. Кант, Б. Кроче), які розглядають Е. к. лише як властивість свідомості, чи як стадії розвитку абсолютної ідеї, духу (Г. Гегель), або заперечують доцільність дослідження Е. к. (Т. Манро), марксистсько-ленінська естетика дає змогу осмислити складну природу художньо-естетичного пізнання дійсності і творчої діяльності людини "за законами краси" (К. Маркс). Адже "категорії, — підкреслював В. І. Ленін, — є східці виділення, тобто пізнання світу, вузлові пункти в сіті, які допомагають пізнавати її і оволодівати нею" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 29, с. 81).

Перші спроби формулювання загальних естетичних понять знаходимо у натурфілософів антич. Греції, піфагорійців, Платона, Арістотеля. Про категорію прекрасного є висловлювання в Геракліта, ширше її обгрунтування подає Платон (у трактаті "Великий Іппій"). У "Поетиці" Арістотеля дано розгорнуту характеристику трагічного й комічного. Згодом у працях В. Гогарта, Г. Лессінга, Д. Дідро, И. Вінкельмана, І. Канта, Г. Гегеля, В. Бєлінського, М. Чернишевського викристалізовуються поняття, які стають провідними Е. к. Про зв'язок Е. к. з людськими почуттями, подібність і багато в чому єдність категорій прекрасного й величного писали Г. Сковорода і Т. Шевченко. Проблему трагічного аналізує в літературознавчих статтях Леся Українка. У дослідження природи Е. к. великий внесок зробив І. Франко (зокрема в праці "Із секретів поетичної творчості"). Питанням прекрасного присвячена зб. статей "Про красу мистецтва" ЛІ. Рильського (1973). Осмислення категорії трагічного є в щоденникових записах О. Довженка.

Багатовіковий сусп. і трудовий досвід людини відточував і вдосконалював естетичні смаки та уявлення. Їхньою основою була й залишається вічно жива природа, зокрема її краса й гармонія, гранична досконалість усього живого.

Категорія прекрасного — одна з універсальних у системі естетичного ставлення людини до дійсності. Об'єктивність існування прекрасного нерозривно пов'язана з людською здатністю сприймати і розуміти його. На сприймання прекрасного впливають сусп.-трудовий досвід людини, її загальнокультур. рівень, належність до певного соціального стану, класу, сусп.-істор. епохи тощо. Прекрасне — найвищий вияв досконалості, найістотніша якість творчості, яка охоплює всі сторони праці й побуту, звеличує і підносить людину, надихає її на звершення. Прекрасним ми називаємо те в житті, творах мист-ва, людській діяльності, що приносить радість, захоплення, насолоду, вчить кращому, досконалішому, заохочує до боротьби за утвердження високоморального, передового, прогресивного.

Категорія величного (або піднесеного) тісно взаємодіє з категорією прекрасного, з такими моральними поняттями як благородство, людяність, порядність, вірність, героїзм, самовідданість у відстоюванні справедливості. "Історія визнає тих людей великими, — писав К. Маркс, — які, працюючи для загальної мети", приносять щастя "найбільшій кількості людей" (Маркс К. і Енгельс Ф. З ранніх творів. К., 1973, с. 4). Прекрасне і величне — універсальні Е. к., що охоплюють усі сторони життя суспільства і природи, на відміну від категорій трагічного і комічного, що виявляються тільки в сусп. відносинах.

Категорія потворного — своєрідний антипод прекрасного і величного. Вона, як контраст, дає можливість чіткіше виявляти цінність краси і величі, глибше сприймати й усвідомлювати складні явища життя, різноманітні тенденції в худож. творчості, активніше реагувати на негативне, прагнути до його переборення. Майстерне змалювання потворного (образи Плюшкіна у М. Гоголя, Іудушки Головльова у М. Салтикова-Щедріна, Матюхи в А. Головка та ін.) допомагає гостріше сприймати те, що заважає утвердженню кращого в людині. Водночас зовнішня фізична потворність ще не є свідченням естетичної суті потворного, якщо митець показує внутрішнє благородство особи, її доброту, порядність (образ Квазімодо у В. Гюго).

Категорії трагічного і комічного мають конкретно-істор. характер вияву і зумовлюються змістом певної епохи, типом сусп. відносин. В основі трагічної колізії в житті і мистві, відзначав Ф. Енгельс, завжди перебуває конфлікт між "історично необхідною вимогою і практичною неможливістю її здійснення" (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 29, с. 477). У процесі сусп.-історичного розвитку завжди долається застаріле й утверджується нове, але неминучі й втрати. Загибель паростків нового є трагедія для прогресу. Боротьба суперечливих життєвих сил, зіткнення сильних характерів завжди призводять до трагічних ситуацій ("Прометей" Есхіла), а претензія дрібного, мізерного на щось значне і важливе породжує сміх, викликає комічну ситуацію. Про це свідчать видатні твори трагедійного та комедійного жанрів від антич. Греції до наших днів. В умовах переборення консервативного остання його фаза завершується, як правило, фарсом, комедією. "Чому такий хід історії?" — запитував К. Маркс, і відповідав: "Це потрібно для того, щоб людство весело прощалося з своїм минулим" (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 1, с. 388). Викриваючи негативне, потворне, комедія допомагає людям утверджувати соціальну справедливість, красу людських взаємин. Зло, писав М. Гоголь, перестає бути небезпечним, коли його викрито і над ним пролунав сміх. Отже, в Е. к. акумулюються естетичні почуття і погляди людини, в них — сила духовного впливу, використовуючи яку митець дістає можливість викликати в людині відповідні почуття, спонукати її до активних дій і благородних вчинків.

■ Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Про мистецтво. К., 1978; Ленін В. І. Філософські зошити. В кн.: Ленін В. І. Повне зібрання творів, т. 29. К., 1972; Гилберт К., Кун Г. История эстетики. М., 1960; Лосев А. Ф.. Шестаков В. П. История эстетических категорий. М., 1965; Кудін В. О. Естетика. К., 1967; Овсянников М. Ф. История эстетической мысли. М., 1984; История эстетической мысли, т. 1 — 4. М., 1985 — 87; Лосев А. Ф. История античной эстетики. Последние века, кн. 1 — 2. М., 1988.

В. О. Кудін.