Естонська література

Есто́нська література

• Естонська література

- л-ра ест. народу. До 19 ст. в Естонії осн. видом худож. творчості був фольклор. Перші писемні пам'ятки належать до 16 ст. Для 17 — 18 ст. характерні переважно реліг. твори (т. з. пасторська л-ра). В кін. 18 — на поч. 19 ст. поширилася світська дидакт. л-ра. Період формування ест. нац. л-ри починається в 3-й пол. 19 ст. (К. Я. Петерсон і Ф. Р. Фельмаи у своїй творчості спираються на досвід нац. фольклору). Становлення Е. л. завершується в серед. 19 ст.; її основоположник Ф. Р. Крейцвальд уклав на фольклор. основі епос "Калевіпоег". Л-ра 60 — 80-х pp. тісно пов'язана з ест. нац. рухом; переважала патріотич. лірика (Лідія Койдула, М. Веске); з'являлися перші драм. твори (Лідія Койдула, Ю. Кундер) і романтичні істор. повісті ("Месник" Е. Борнхее, 1880). Домінуючим худож. методом л-ри став т. з. нар. романтизм. У кін. 19 ст. формується крит. реалізм, зачинателем якого був Е. Вільде (роман "В суворий край", 1896; істор. трилогія — "Війна в Махтра", 1902; "Ходаки з Анія", 1903; "Пророк Мальтсвет", 1905 — 08), визначними представниками — Я. Тамм, Ю. Лійв, К. Е. Сяргава (Петерсон). Літ. життя Естонії пожвавлюється на поч. 20 ст. У л-рі крит. реалізму посилюється психол. струмінь (А. Кіцберг, А. Х. Таммсааре). Виникає пролет. л-ра (Г. Пегельман, Ю. Лілієнбах, Еессааре Ааду). Розвивається неоромантизм, представники якого (Г. Суйтс, Ф. Туглас) гуртувалися в літ. об'єднанні "Молода Естонія" (1905 — 15). Перемога Великого Жовтня, встановлення Радянської влади в Естонії дали імпульс розвитку нової Е. л. З революц. творами виступили письменники і публіцисти Еессааре Ааду, Г. Пегельман та ін. В л-рі бурж. Естонії (1919 — 40) спочатку були сильні неоромантичні тенденції (літ. об'єднання "Сіуру", 1917 — 19). На поч. 20-х pp. помітний вплив нім. експресіонізму, посилюються опозиц. настрої об'єднання "Тарапіта" (1921 — 23), з'являються т. з. пісні часу (М. Ундер, Я. Кярнер, Г. Віснапуу, А. Алле, И. Барбарус, И. Семпер). З серед. 20-х pp. провідне становище в л-рі знову посідає реалізм (проза О. Лутса, А. Якобсона, П. Валлака, М. Метсанурка, А. Мялька, драматургія Г. Раудсеїша, поезія Ю. Сютісте), вершиною якого стала творчість А. Х. Таммсааре (роман "Правда і справедливість", т. 1 — 5, 1926 — 33). В неоромантичній манері писав А. Гайліт (роман у новелах "Тоомас Ніпернааді", 1928). У 30-і pp. в л-рі посилюються мотиви безвиході, в яку завів країну правлячий режим, критика бурж. порядків, фашизму (поезія й. Барбаруса, Й. Семпера, А. Алле, Ю. Сютісте, романи А. Х. Таммсааре, А. Якобсона). Молоді письменники Б. Альвер, Х. Тальвік, К. Мерілаас, А. Санг, об'єднані в групу "Арбуяд" (1938), підкреслювали свою опозицію до бурж. влади. Революційна л-ра, пов'язана з комуністичною партією, розвивалася в умовах підпілля і переслідувань (Ю. Мадарік та ін.). В СРСР, де в ці роки жило багато ест. письменників (Г. Пегельман, Еессааре Ааду. А. Ранналеет та ін.), формується ест. рад. л-ра. Новий етап в історії Е. л. починається з 1940, коли в Естонії була відновлена Рад. влада. Революц. перелом у житті народу знайшов помітний відгук у л-рі (Й. Барбарус, Ю. Мадарік, И. Семпер, Я. Кярнер, Ю. Сютісте, А. Алле, А. Якобсон). В роки Великої Вітчизн. війни в Е. л., передусім поезії, переважає тема боротьби з ворогом (лірика Я. Кярнера, й. Барбаруса, й. Семпера, М. Рауда). У повоєнний період в Е. л. продовжується розробка теми минулої війни, у центрі уваги стають соціальні перетворення. Найбільші тогочас. досягнення Е. л. пов'язані з драматургією А. Якобсона, з поезією Ю. Смуула, Д. Вааранді, М. Рауда, з прозою Е. Мянніка, Г. Леберехта, Р. Сірге, Е. Крустена. З серед. 50-х pp. на розвитку л-ри благотворно позначилися істотні зміни, які відбулися в цей час у житті країни. Л-ра переборює догмат. підхід до життя, вульгарно-соціол. схеми та ілюстративність. Помітно розширюється тематичне та ідейно-стилістичне розмаїття л-ри, активнішою стає громадян. позиція автора. Посилюється інтерес до вічних проблем філософ. осмислення життя. Письменники шукають нові, виразніші форми відображення дійсності, в яких зростає роль умовності. Ці зміни виявилися в різних літ. жанрах, особливо в поезії (Д. Вааранді, У. Лахт, Й. Семпер, Я. Кросс) і прозі (романи "Земля і народ" Р. Сірге, 1956; "Берег вітрів" А. Хінта, кн. 1 — 4, 1951 — 66; зб. нарисів "Льодова книга" Ю. Смуула, 1958; Ленінська премія, 1961). В поезії кінця 50-х — поч. 60-х pp. розвивається асоціативна інтелектуальна лірика, написана верлібром, зі складними багатоплановими образами, загостреним сприйняттям протиріч життя (П.-Е. Руммо, Я. Каплінські, М. Траат, Х. Руннель, В. Луйк). У 70 — на поч. 80-х pp. домінує інтерес до "справ земних", до яскравішої образної системи, поезія дедалі очевидніше повертається до класич. вірша (К. Мерілаас). Людиною як особистістю, її психологією активно зацікавлюється проза. Спочатку розвивається панорамний, переважно істор.-революційний (А. Хінт, Е. Крустен), пізніше — соціально-психологічний (П. Куусберг), і, нарешті, "короткий роман", а також новела з концентрованістю дії і характеристик героїв, нерідко з умовною або гротескною образністю (Е. Ветемаа, А. Валтон, М. Траат, Е. Беекман, М. Унт). З істор.-біогр. романами і повістями виступив Я. Кросс, з докум.-есеїстичними — Л. Мері, Ю. Пеегель, з сатир. творами — У. Лахт. У драматургії поряд з розвитком традиц. соціально-психол. драми (Е. Раннет, А. Лійвес) помітні пошуки нового (Ю. Смуул, Е. Ветемаа). Кращі традиції майстрів пера старшого покоління Б. Альвер, А. Каалепа, Л. Промет, В. Беекмана продовжують молодші поети Ю. Війдінг, А. Сійг, прозаїки Юло та Юрі Тууліки, Р. Салурі, Т. Каллас, М. Саат, Я. Йиерюйт, Х. Кійк. Розвивається дат. л-ра (Е. Рауд, Е. Нійт, Я. Раннап, Х. Вялі та ін.). Літературознавство і критика представлені працями Н. Андрезена, А. Вінкеля, Е. Нірка, Р. Пільдмяе, Е. Сійрак, Х. Пеепа, О. Йигі та ін. СП Естонії — з 1943. Виходять літ. газета "Рееде" ("П'ятниця"), літературно-художні журнали "Лоомінг" ("Творчість"), "Ноорус" ("Молодість"), "Таллинн" (рос. мовою), "Вікеркаар" ("Райдуга" — ест. і рос. мовами). Після 1944 розвивається ест. емігрантська л-ра в Швеції, США та ін. країнах (К. Рістіківі, Б. Кангро, В. Уйбопуу, К. Лепак та ін.).

Літ. зв'язки ест. та укр. народів почалися в серед. 19 ст. Перший переклад з укр. мови (оповідання "Козачка" Марка Вовчка) здійснила 1869 Лідія Койдула. В кін. 19 ст. перекладено окремі зразки укр. фольклору. До 1889 належить перша в Естонії згадка про Т. Шевченка ("Вітчизняний календар на 1889 рік", вид. 1888 у Тарту), до 1911 з'явилися перші статті про укр. поета. На поч. 20 ст. перекладено ряд оповідань І. Франка, М. Коцюбинського, Леся Мартовича, Б. Лепкого, В. Винниченка, згодом вірші Т. Шевченка. 1936 кілька театрів Естонії поставили п'єсу "Платон Кречет" О. Корнійчука. За рад. часу окр. книжками вийшли переклади Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка, Панаса Мирного, М. Коцюбинського, Лесі Українки, С. Васильченка, М. Рильського, Ю. Яновського, Л. Первомайського, Я. Галана, О. Гончара, М. Стельмаха, Н. Рибака, Остапа Вишні, О. Довженка, Ю. Збанацького, П. Загребельного, Григора Тютюнника, Є. Гуцала, І. Драча, Д. Павличка, Б. Олійника, М. Вінграновського, В. Дрозда та ін. Найбільше працює в царині перекладу з укр. л-ри Г. Раяметс. Серед ін. перекладачів — А. Яаксоо, Ю. Пійк, Л. Оямаа, А. Каалеп, М. Нурмик, Б. Лінде, О. Самма, Е. Нійт, Л. Раудтітс, П. Митскюла, М. Юрна та ін. У перекл. А. Анніста опубл. Слово о полку Ігоревім", у перекл. Г. Раяметса — антологія укр. рад. поезії "Розмова з глобусом" (1966). Україні присвятили свої вірші ест. поети Д. Вааранді, М. Рауд, А. Каалеп, В. Беекман. На сценах ест. театрів ішли п'єси Я. Галана, В. Минка, М. Зарудного та ін. Перші укр. переклади з Е. л. належать до 1856 (міфол. легенди Ф. Р. Фельмана в журн. "Зоря галицька"). П. Грабовський опубл. 1901 свої переклади віршів Ф. Р. Крейцвальда, Лідії Койдули, М. Веске, Я. Тамма та ін. В повоєнні роки, перекладено "Калевіпоег" Ф. Р. Крейцвальда, твори Е. Вільде, А. Х. Таммсааре, О. Лутса, Г. Леберехта, А. Якобсона, Р. Сірге, Ю. Смуула, А. Хінта, П. Куусберга, Я. Кросса, М. Траата, В. Беекмана, Е. Ветемаа, Л. Промет, Ю. Пеегеля, Е. Рауда, Й. Барбаруса, Ю. Лійва, М. Унта, А. Кааль, Я. Раннапа, Е. Нійт та ін. Вийшли книжки "Естонський гумор" (1969), "Пісні Естонії" (1972), "Таллінське небо. Антологія молодої естонської поезії" (1975), "Естонська новела" (1975), "Голоси Естонії" (1979), "Естонське радянське оповідання" (1982) та ін. Серед перекладачів — О. Завгородній, А. Спрогіс, Е. Лисецька, Я. і А. Ряппо, О. Копиленко, С. Наливайко, Ф. Скляр, В. Гримич, Б. Демків, В. Бичко, М. Ільницький та ін. В багатьох театрах України йшли п'єси А. Кіцберга, Е. Вільде, Е. Раннета, А. Лійвеса, Х. Луйка, А. Якобсона, Р. Каугвера та ін. Ест.-укр. літ. зв'язки досліджують С. Ісаков та Н. Бассель.

■ Літ.: Исаков С. Г. Сквозь годы и расстояния. Из истории культурных связей Эстонии с Украиной, Грузией и Латвией в XIX — начале XX века. Таллин, 1969; Очерк истории эстонской советской литературы. М., 1971; Эстонский фольклор. Таллин, 1980; Бассель Н. Писатели Советской Эстонии. Биобиблиографический словарь. Таллинн, 1984.

С. Г. Ісаков.