естопсихологічний метод

естопсихологі́чний метод

• естопсихологічний метод

у літературознавстві — метод вивчення літ.-худож. явищ, що виник у кін. 19 ст. як наслідок активного впливу психології на літ. критику. В ньому поєднувалися естетичний, психол. і соціологічний підходи до явищ л-ри, які мали привести дослідника до цілісної оцінки розчленованого при аналізі твору. Естетич. аналіз мав на меті виявити, що виражає твір і якими засобами (образність, композиція, мова) письменник впливає на естетичні почуття читача; психологічний — дослідити індивідуальні естетичні, інтелектуальні риси авторської особистості, вираженням яких є твір; соціологічний — розглянути худож. твір як вияв таких самих рис і особливостей у читачів. Е. м. розробив франц. критик Е. Еннекен. У 1888 він видав кн. "Наукова критика (естопсихологія)", де, зокрема, стверджував, що рух л-ри здійснюється обопільними зусиллями — автора і читачів. На думку критика, між духовним складом письменника і прихильників його творчості існує певна психол. спільність: Гейне і Мюссе, напр., подобаються молодим, Горацій — людям похилого віку. Отже, твори, популярні в певному середовищі, можуть характеризувати саме середовище. Е. м. був відомий у Росії і на Україні, сприймався критикою по-різному, але практичного застосування не набув. Скептично ставився до естопсихології І. Франко, хоч його увагу й привертали психофізичні особливості письменницької праці.

■ Літ.: Перетц В. Из лекций по методологам истории русской литературы. К., 1914; Дорошенко І. Іван Франко — літературний критик. Львів. 1966.

Л. Р. Світайло.