етнографізм

етнографі́зм

• етнографізм

(від грец. 'έθνος — плем'я, народ і γράφω — пишу)

у літературі:

1) Відображення в л-рі відомостей про етногенез, розселення, мову, звичаї, побутові взаємини, обряди, матеріальну й духовну культуру певного народу.

2) Тематико-стильова течія в л-рах різних народів, що характеризується особливою увагою до відображення традиц. форм нар. життя, фольклор. поетикою, включенням у худож. структуру позасюжетних елементів з описами нар. обрядів, використанням пісень, легенд, переказів тощо.

Е. у різних формах виявлявся ще в антич. л-рі: "Одіссея", істор. проза (твори Геродота), місц. хроніки, карнавальна афінська комедія 5 — 4 ст. до н. е., римська драма (комедії Плавта), дидактична поема (Гесіод, Вергілій) та ін. Властивий він араб. істор. прозі 8 — 9 ст., істор.-політ. творам візант. імператора Костянтина VII Багрянородного, що містили геогр. й етногр. відомості про слов'ян, середньовічним хронікам 11 — 12 ст., творчості вагантів. Елементи Е. відбилися у письменників Відродження (Ф. Рабле, М. Сервантеса, К. Маро), в рицарських авантюрно-побутових та крутійських романах 16 — 17 ст. Фольклорні (казка) та етногр. матеріали є в утопічній л-рі поч. 17 ст. ("Утопія" Т. Мора, "Місто сонця" Т. Кампанелли, "Нова Атлантида" Ф. Бекона) і поч. 20 ст.: белетристичні утопії Е. Беламі, У. Морріса. Особливо поширився Е. в л-рі у зв'язку" геогр. відкриттями 15 — 16 ст., з появою інтересу до вивчення нар. побуту, збиранням і публікацією фольклору в період Просвітительства (Дж. Віко, Дж. Аддісон, Ш. Монтеск'є, Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо, Г. Е. Лессінг та ін.), передромантизму (И. Г. Гердер) і романтизму (міфол. школа — Ф. Шеллінг, брати А. та Ф. Шлегелі, В. і Я. Грімм, А. Кун, М. Мюллер, О. Афанасьєв, Ф. Буслаєв, письменники-романтики). У період становлення нац. л-р Е. відіграв позитивну роль, сприяючи наближенню мист-ва до народу, нагромадженню елементів реалізму. В 19 — 20 ст. Е. позитивно чи негативно (залежно від ідейно-естетич. позицій письменників) виявився у творчості рос. письменників-слов'янофілів 40 — 60-х pp. (ідеалізація патріарх. основ життя допетровської Росії), в народницькій л-рі (общинно-соціальний утопізм); рисами Е. позначені такі літ. явища, як ісп. і латиноамер. костумбризм, італ. веризм, нім. та австр. "обласницька" л-ра, франц. популізм, регіональні діалектні л-ри (прованс., андалузька), молодописемні л-ри народів СРСР та ін. У давньорус. л-рі Е. виявився в перекладних візант. істор. хроніках Георгія Амартола, Іоанна Малали, геогр.-природознавчій л-рі ("Християнська топографія" Козьми Індикоплова, Фізіолог, Шестодневи), творах худож. л-ри ("Александрія", "Повість про розорення Ієрусалима" та ін.). В 11 — 13 ст. етногр. відомості про окр. племена і руський народ містяться в літописах, паломницькій л-рі, в 17 — 18 ст. — у творах укр. шкільної драми (інтермедії), у різдвяних і великодніх віршах, козацьких літописах, у творах укр. паломників ("Странствования" В. Григоровича-Барського) та ін. Побутово-етногр. традиції у відображенні нар. життя розвивалися в 1-й пол. 19 ст. в руслі утвердження нац. самобутнього змісту і худож. форми л-ри (творчість І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, П. Білецького-Носенка та ін.). Нерідко поетизація нар. звичаїв, обрядів, переказів, легенд становила гол. зміст драм. творів: "Чорноморський побит" Я. Кухаренка (1836), "Чари" К. Тополі (1837), "Купала на Івана" С. Писаревського (1840), "Вечорниці" П. Кореницького (1841), "Вовкулака" С. Александрова (1848). Ряд письменників-романтиків гол. мету творчості вбачали в олітературенні нар. переказів і повір'їв, в описі звичаїв та обрядів ("Украинские мелодии" М. Маркевича, 1831; твори О. Сомова — "Гайдамак", 1826, "Русалки", 1829; "Киевские ведьмы", 1833). Е. виявлявся в емпірич. зображенні нар. життя, побутописанні, змалюванні різностанових нац.-етногр. типів, поетизації патріарх. минулого без глибокого проникнення в соціальні конфлікти, в наслідуванні нар. дум (І. Срезневський, П. Куліш), пісень, казок (І. Котляревський, О. Бодянський, поети "Руської трійці"), фольклор. балад (Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров), у поетич. переосмисленні нар. казок, легенд, переказів (Ю. Федькович, А. Могильницький), у байках. У 20 — 30-х pp. E. виявлявся і в белетристич. нарисах про нар. звичаї та обряди ("Обжинки", "Вечерницы", "Малороссийская свадьба" І. Кулжинського). Істотним стимулом для розвитку Е. в л-рі став вихід у світ фольклор. збірників. На 50 — 60-і pp. припадає розквіт фольклорно-етнографічної малої прози в українській л-рі (див. Етнографічно-побутова школа в українській літературі). У 70 — 90-х pp. у період розквіту укр. реалістичної драматургії правдиве зображення побуту (п'єси М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого) поєднувалося з глибоким худож. проникненням в соціальне буття народу. Ідейно-художні принципи етногр.-побутової школи були підтримані народницькими письменниками

[О. Кониський, Олена Пчілка, П. Майорський, Б. Познанський, Т. Сулима, Г. Коваленко (Коломацький)] і в багатьох випадках зводилися до побутового натуралізму (В. Барвінський, Г. Яхимович, О. Торонський, І. Грабович та ін.). Теор. постулати Е. висували й обстоювали О. Огоновський, В. Барвінський, О. Партицький, Г. Цеглинський та ін. Проти поверхового побутописання рішуче виступали Т. Шевченко (седнівська передмова до "Кобзаря"), І. Білик, М. Драгоманов, О. Терлецький, І. Франко, Б. Грінченко. Зокрема І. Франко називає натуралістичний Е. "браком соціальної свідомості"; етногр. манеру зображення "соловейків, улиць, танців, горілки і стереотипних любощів" критикував О. Маковей. Етногр. точність відтворення побуту, звичаїв, одягу, інтер'єру, натуралістичні тенденції мали місце і на поч. 20 ст. (М. Кононенко, В. Леонтович, О. Суходольський). У творчості Т. Шевченка, Марка Вовчка, Л. Глібова, І. НечуяЛевицького, Ю. Федьковича, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Марка Черемшини, С. Васильченка етнографічна достовірність служила реалістичному зображенню життя, утвердженню високих морально-етичних, духовних сил народу. Кращі традиції укр. реалістичної л-ри в зображенні нар. життя й побуту розвинуті і в творчості укр. рад. письменників, передусім А. Головка, Ю. Яновського, О. Довженка, М. Стельмаха, О. Ільченка, Григорія Тютюнника, Григора Тютюнника, Р. Іваничука, Є. Гуцала, Р. Федоріва та ін.

М. Г. Яценко.