житійна література

житі́йна література

• житійна література

, житія, агіографія — розповіді про духовних і світських осіб, канонізованих христ. церквою. Як літ. форма житіє відрізняється від біографії реліг. спрямованістю: його мета — дати взірець подвижництва для наслідування. Житія почали складатися як короткі розповіді про мучеників (мартирологи). З кін. 4 ст., коли християнство стало офіц. релігією Рим. імперії, увага апографів зосереджується на образі активного діяча христ. віри. Житіє складається з передмови, центр. (власне розповідної) частини й епілога. З розвитком агіографії формуються два типи збірників житій: календарні й некалендарні. У календарних житія розміщуються в порядку днів пам'яті святих. До них належать Четьї Мінеї, що включають поширені житія на рік, Прологи (або Синаксари), до яких входять короткі житія, Торжественники і Соборники, котрі містять житія найшанованіших святих. Крім житій, ці збірники включають похвальні слова, повчання, казання, притчі тощо. До некалендарних належать патерики (або отечники), в яких житія та фрагменти житій розміщені у формальній (Азбучний патерик) чи тематичній послідовності, іноді обмежуючись локальним матеріалом певного геогр. ареалу (Сінайський патерик — "Лимонар" Іоанна Мосха, Єгипетський патерик — "Лавсаїк" Палладія).

У 9 — 10 ст. жанр житія істотно змінюється. Візантієць Симеон Метафраст (2-а пол. 10 ст.), редагуючи житія, надає їм панегіричного характеру. Його зібрання житій стає зразком для агіографів Сходу і Заходу, які створюють умовні біографії, що будуються за традиц. схемою: народження від благочестивих батьків, раннє чернецтво, аскетичні і проповідницькі подвиги, "блаженна" смерть, чудеса, які творять мощі святого, і похвала святому. Житія ввібрали в себе мотиви елліністичного й іудаїстського язичництва, міфи, середньовічні притчі, новели й анекдоти. Вони й самі служили джерелом для легенд, драм. пісень і духовних віршів. Початок белетризації житій у Зх. Європі поклав чернець Вольфгард Геррідський (10 ст.), а його продовжувачами були Якоб де Ворагіне (13 ст.) і Петро Наталібус (14 ст.). З 16 — 17 ст. робиться спроба об'єднати й опубл. величезний матеріал рукописної Ж. л. Єзуїт Ж. Болланд починає видавати католицькі "Acta sanctorum" (т. 1, 1643). Їх випуск продовжує товариство його послідовників — "болландистів". Виникали т. з. регіональні мартирологи: "Мартиролог німецьких святих" (1562), "Мартиролог англійський" (1608), "Мартиролог іспанський" (1651) та ін. У 19 ст. франц. видавець середньовічної л-ри Ж. П. Мінь надрукував дві серії житійних творів християнських письменників "Patrologiae cursus cornpletus. Series prima (latina)" (т. 1 — 221, Париж, 1844 — 64) і "Patrologiae cursus completus. Series graeca" (т. 1 — 166, Париж, 1857 — 66). У Київ. Русь з прийняттям християнства переходять через посередництво пд. слов'ян і перекладаються безпосередньо з грец. мови осн. збірники житій — Четьї Мінеї, Прологи, Патерики. Окремі агіогр. твори прийшли на Русь від зх. слов'ян (житія Вацлава і Людмили). Починають також укладатися ориг. житія перших східнослов'ян. святих — "Житія Бориса і Гліба", "Житіє Антонія Печерського", "Житіє Феодосія Печерського" (усі — 11 — початок 12 ст.). Давньорус. автори, з одного боку, спираються на бібл. символіку і візант. житійні канони, а з другого, намагаються пов'язати розповідь з вітчизн. подіями. В особливу групу виділяються т. з. княжі житія (про Ольгу, Володимира, Бориса і Гліба, Мстислава, Михайла Чернігівського, Андрія Боголюбського, Олександра Невського), які за типом сюжету, архітектонікою і зображенням істор. осіб наближаються до жанру істор. повісті. На поч. 13 ст. було укладено Києво-Печерський патерик. Другий південнослов'янський вплив (кін. 14 — 15 ст.) сприяв розвитку в східнослов'ян. агіографії стилю "плетенія словес", посиленню в ній емоційності, поглибленню психологізму розповіді. На Русі з'явилися талановиті апографи — Григорій Цамблак, Пахомій Логофет, Єпіфаній Премудрий. У 16 ст. рос. митрополит Макарій став ініціатором створення "Великих Четьїх Міней" (у 12 томах), до яких увійшли заново перероблені і стилістично прикрашені майже всі перекладні та ориг. житія, популярні у сх. слов'ян. 1579 було створено "Житія святих" польс. єзуїта Петра Скарги, в яких зазнали обробки сюжети і візант., і західноєвроп. походження. Ця книга мала значний вплив на розвиток укр. агіографії. На основі другої (Касіянівської) редакції Києво-Печерського патерика Сильвестр Косов створює "Patericon" (1635, польс. мовою). Ця редакція послужила основою і для укладання Києво-Печерського патерика Йосифом Тризною та його обробки Калістратом Холошевським. В укр. рукописній традиції 16 — поч. 18 ст. побутувала велика кількість (в осн. анонімних) збірників, серед яких виділялися Соборник поч. 17 ст. (із зібрання Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря), Торжественник 17 ст. (зібрання Київ. духовної академії), зб. "Житія святих отець" кін. 17 — поч. 18 ст., приписуваний Іоаникію Галятовському, тощо. У 1683 — 1705 вийшли друком 4-томні "Четьї Мінеї" Димитрія Туптала. Виникненню нових обробок традиц. сюжетів сприяли зміна літ.-естетичних запитів суспільства, формування власне худож. літератури.

■ Літ.: Ключевский В. О. Древнерусские жития святых как исторический источник. М., 1871; Барсуков Н. Источники русской агиографии. СПБ, 1882; Кадлубовский А. Очерки по истории древнерусской литературы житий святых. Варшава, 1902; Лопарев X. М. Греческие жития святых VIII и IX веков, ч. 1. Пг., 1914; Серебрянский Н. Древнерусские княжеские жития (Обзор редакций и тексты). М., 1915; Лихачев Д. С. Человек в литературе Древней Руси. М., 1970; Истоки русской беллетристики. Возникновение жанров сюжетного повествования в древнерусской литературе. Л., 1970; Лихачев Д. С. Развитие русской литературы X — XVII веков. Эпохи и стили. М., 1973; Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы. М., 1979; Берман Б. И. Читатель жития (Агиографический канон русского средневековья и традиция его восприятия). В кн.: Художественный язык средневековья. М., 1982; Франко І. Історія української літератури. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 40. К., 1983; Павленко Г. І. Становлення історичної белетристики в давній українській літературі. К., 1984.

Г. І. Павленко.