записки

запи́ски

• записки

1) Літ. жанр, що склався в кін. 18 — 1-й пол. 19 ст.; прозовий твір, у якому розповідь ведеться від першої особи у вигляді записів, нотаток. За способом викладу З. близькі до щоденника, мемуарів, подорожі. Деякі жанрові ознаки (характер розгортання сюжету, конфлікту) іноді зближують їх з романом і повістю. Здебільшого в З. події викладаються від імені літ. персонажа із збереженням відповідних індивід. особливостей розповіді ("Записки студента" Є. Гребінки, "Записки божевільного" М. Гоголя, "Записки причетника" Марка Вовчка, "Записки учительки" У. Кравченко, "Записки юного лікаря" М. Булгакова). Оповідачем у З. може виступати сам автор — реальний свідок чи учасник зображуваних подій ("Записки консула" І. Кулика, в яких автор розповів про факти і події з часів його дипломатич. роботи в Канаді; повість "Записки солдата" І. Багмута — про участь письменника в боях проти нім.-фашист. загарбників у 1942 — 43 на Дону й під Харковом).

2) "Записками" називали в 19 ст. деякі літ. журнали, альманахи, збірники (журн. "Отечественные записки", зб. П. Куліша "Записки о Южной Руси").

3) Збірники наук. праць, які видають наукові установи та вищі навч. заклади ("Записки Наукового товариства імені Шевченка", "Наукові записки Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка", "Наукові записки Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького" та ін.).

В. Д. Тимченко.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me