західнополіський говір

західнополі́ський говір

• західнополіський говір

- говір укр. мови. Належить до її пн. наріччя. Пошир. на Зх. від р. Горині на території Ровен. та Волин. областей. Характерні риси: в фонетиці — ствердіння приголосних перед е, и (лéхко, лúстє), укання (бурáк, бурудá), у новозакритих складах відповідно до давнього о виступають голосні у, ÿ, û, і, іи, иі, и (виз, мÿй, к'ін', миіст), а відповідно до давнього е — і, рідше у, ÿ, и (с'іл, сÿл), острівними ареалами виявляються рештки дифтонгів (вуол, хм'іел'), на місці давнього Ђ виступає голосний і (с'іно), який у ненаголошеній позиції розвивається в и (л'іс — лисóк); у морфології — закінчення -ови, -еви в дав. і місц. відмінках іменників чол. й серед. роду (бáт'кови, у л'ісови), закінчення -и у місц. відмінку однини іменників чол. та серед. роду (на конú, у булóти), давальному і місцевому відмінках однини та іменників жін. роду (вúшни, на вúшни); у словотворі пошир. суфікс -иськ- (стеирнúс'ко, вовчúс'ко). В лексиці є багато ендемічних слів і значень (ховп — "острів лісу"; морошня, стубло, чаква — "болото", "трясовина"; швораб — "горобець" тощо). Риси З. г. відбились уже в писемних пам'ятках кін. 14 — поч. 15 ст. Із стилістич. метою особливості З. г. використано в творах Лесі Українки, А. Дімарова, Д. Цмокаленка, М. Олійника, І. Сварника, П. Маха та ін.   ■ Літ.: Атлас української мови, т. 1. К., 1984.М. В. Никончук.