звуковий повтор

звукови́й повтор

• звуковий повтор

- осн. елемент звукової організації худож., переважно віршованої, мови, один із засобів емоційно-естетич. впливу на читача. Укр. мова, якій притаманні милозвучність, гармонійне співвідношення голосних і приголосних звуків, має широкі можливості для словесної інструментовки. Виділяють постійні (регулярні) З. п., серед них — риму, а також непостійні (нерегулярні), вільні З. п., напр., звуковий паралелізм, форми якого розрізняються за якістю звуків, — асонанс (суголосся голосних), алітерація (суголосся приголосних). За місцем у тексті З. п. — це звукова (і часто словесна) анафора (повтор однакових звуків на початку слів, рядків і т. д.), епіфора (повтор однакових звуків наприкінці слів, рядків і т. д.), стих (зіткнення однакових звуків наприкінці одних слів, рядків і т. д. і на початку наступних), кільце (повтор однакових звуків на початку одних слів, рядків і т. д. і наприкінці наступних), інші форми звукопису, звуконаслідування тощо. У різних літературних стилях і течіях З. п. використовуються з більшою чи меншою інтенсивністю; на звукову музичність худож. слова орієнтувалась поезія символістів, зокрема українських (М. Вороний, О. Олесь, Г. Чупринка, О. Луцький, В. Пачовський, П. Карманський, М. Яцків та ін.). Див. також Фоніка.

Літ : Якубський Б. Наука віршування. К., 1922; Холшевников В. Е. Основы стиховедения. Л., 1962; Жирмунский В. Теория стиха. Л., 1975; Гаспаров М. Л. Очерк истории русского стиха. Метрика. Ритмика. Рифма. Строфика. М., 1984; Качуровський І. Фоніка. Мюнхен, 1984.

Н. В. Костенко.