звуконаслідування
звуконаслі́дування
• звуконаслідування
, ономатопея — у худож. мові один із способів звукописання, що полягає в оптимальному зближенні звучання слова і його змісту, імітація звуків природи (грім, дощ, вітер) та ін. за допомогою прямого їх наслідування. Напр., у В. Свідзинського: "Немов хто косою — черк! А вдруге світліше — дзінь!". Або у М. Філянського: "Невеселий, тяжкий гуд: "Ху-до-тут, ху-до-тут, ху-до-тут". Безпосереднє З. в худож. контексті зустрічається рідко; частіше звукові ефекти досягаються шляхом концентрації подібних до зображуваного явища звуків (див. Звукопис). Хрестоматійний приклад З. — з балади Т. Шевченка "Утоплена": "Хто се, хто се по сім боці / Чеше косу? хто се?.. / Хто се, хто се по тім боці / Рве на собі коси?.. / Хто се? Хто се?" — тихесенько / Спитає-повіє...".
■ Літ. див. до ст. Звуковий повтор.
Н. В. Костенко.
Значення в інших словниках
- звуконаслідування — звуконаслі́дування іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- звуконаслідування — -я, с. Відтворення голосом або технічними засобами природних і механічних звучань. || лінгв. Слово, що виникло завдяки наслідуванню природного звучання позначуваного ним предмета. Великий тлумачний словник сучасної мови
- звуконаслідування — Звуконаслі́дування, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- звуконаслідування — ЗВУКОНАСЛІ́ДУВАННЯ, я, с. Відтворення голосом або технічними засобами природних і механічних звучань. Здатність морських риб і тварин створювати і сприймати звуки відома здавна. Словник української мови в 11 томах