звукопис
звуко́пис
• звукопис
- у худож. мові система словеснозвукової інструментовки, вживання однакових або схожих звуків, завдяки яким створюються певні звукові образи, дуже близькі до тих, що сприймаються на слух у реальному житті. Напр., у П. Тичини: "Я стою на кручі — За рікою дзвони: Жду твоїх вітрил я — Тінь там тоне, тінь там десь... Випливають хмари — Сум росте, мов колос: Хмари хмарять хвилі — Сумно, сам я, світлий сон...". З. часом пов'язують із звукосимволізмом, тобто з властивістю звуків, незалежно від змісту слова, передавати ті або інші емоційні відтінки ("у" часто трактується як сумний звук, "а" — радісний тощо). Більшість сучасних віршознавців заперечує теорію звукосимволізму, вважаючи, що звуки не мають власного змісту, а тільки увиразнюють емоційність твору. Див. також Звуконаслідування, Звуковий повтор.
Н. В. Костенко.
Значення в інших словниках
- звукопис — звуко́пис іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- звукопис — -у, ч., літ., муз. Спосіб художньої виразності, що полягає в спеціальному доборі звуків для створення певного образу, враження і т. ін.; фоніка. Великий тлумачний словник сучасної мови
- звукопис — Відтворення об’єктивного світу за допомогою виражальних музичних засобів. До простого З. належить імітація різних 'природних' звуків — спів птахів, шум лісу, удари грому, завивання вітру, гуркіт і т. ін. Більш складним... Словник-довідник музичних термінів
- звукопис — ЗВУКО́ПИС, у, ч., літ., муз. Прийом художньої виразності, що полягає в спеціальному доборі звуків для створення певного образу, враження і т. ін. Виключно багатий Шевченків звукопис. Словник української мови в 11 томах