звукопис
ЗВУКО́ПИС, у, ч., літ., муз. Прийом художньої виразності, що полягає в спеціальному доборі звуків для створення певного образу, враження і т. ін.
Виключно багатий Шевченків звукопис. Ось рядки з балади «Утоплена», які передають шелест осоки коло берега: «Хто се, хто се по сім боці Чеше косу? Хто се?» (Рильський, III, 1955, 252);
Загальному тонові віршів [М. Бажана] відповідає чітка ритміка, енергійність вислову, багатий звукопис (Іст. укр. літ., II, 1956, 497).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- звукопис — звуко́пис іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- звукопис — -у, ч., літ., муз. Спосіб художньої виразності, що полягає в спеціальному доборі звуків для створення певного образу, враження і т. ін.; фоніка. Великий тлумачний словник сучасної мови
- звукопис — Відтворення об’єктивного світу за допомогою виражальних музичних засобів. До простого З. належить імітація різних 'природних' звуків — спів птахів, шум лісу, удари грому, завивання вітру, гуркіт і т. ін. Більш складним... Словник-довідник музичних термінів
- звукопис — • звукопис - у худож. мові система словеснозвукової інструментовки, вживання однакових або схожих звуків, завдяки яким створюються певні звукові образи, дуже близькі до тих, що сприймаються на слух у реальному житті. Напр. Українська літературна енциклопедія