казка літературна
ка́зка літературна
• казка літературна
- жанр, що спирається на основні закони фольклорної казки; худож. твір, в якому використано нар. казковий сюжет, образи, органічно поєднано елементи дійсності та худож. вигадки, домислу. Майстерно інтерпретовані нар. казки в зарубіж. л-рах: дат. ("Снігова королева", "Стійкий олов'яний солдатик" Г. К. Андерсена), нім. ("Дитячі і родинні казки" братів Грімм), франц. ("Казки мзтінки моєї Гуски" Ш. Перро), чес. ("Срібна книга казок" і "Золота книга казок" Б. Немгювої), швед. ("Малий і Карлсон, що живе на даху", "Пеппі Довгопанчоха" А. Ліндгрен), італ. ("Пригоди Піноккіо" К. Коллоді, "Пригоди Цибуліно" Дж. Родарі) та ін. К. л. посідає значне місце у рос. класич. та сучас. л-рі. Широко відомі "Казка про рибака і рибку", "Казка про мертву царівну та про сімох богатирів" і "Казка про попа і наймита його Балду" О. Пушкіна, "Горбоконик" П. Єршова, "Казки" М. Салтикова-Щедріна, "Казки про Італію" М. Горького, "Дванадцять місяців" С. Маршака, "Мийдодір", "Муха-цокотуха" К. Чуковського, роман-казка "Три товстуни" Ю. Олеші та ін. Укр. К. л. починає плідно розвиватись у 1-й пол. 19 ст. Мотиви соціальнопобут. нар. казок відчутні у творах І. Котляревського ("Енеїда", "Москаль-чарівник"), Г. Квітки-Основ'яненка ("Пархімове снідання", "Купований розум"), Т. Шевченка ("Наймичка") та ін. З жанром К. л. пов'язана творчість В. Забіли ("Багатий і бідний"), О. Бодянського (зб. "Наські українські казки"), Марка Вовчка ("Дев'ять братів і десята сестриця Галя", "Невільничка", "Ведмідь"), Панаса Мирного ("Казка про Правду та Кривду"), С. Руданського ("Цар-Соловей", "Вовк, собака і кіт"), Ю. Федьковича ("Голодний чорт, або Дорога до пекла", "Бідний Михась"), І. Франка ("Коли ще звірі говорили", "Лис Микита", "Абу-Касимові капці", "Коваль Бассім"), Лесі Українки ("Лелія", "Осіння казка", "Лісова пісня"), М. Коцюбинського ("Хо", "Про двох цапків", "Дві кізочки") та ін.
У процесі розвитку К. л. розгалузилась на худож. переказ нар. сюжету, казку за фольклор. мотивами і власне авторську казку, в якій використовуються осн. закони жанру, без запозичення фольклор. сюжетів та образів У К. л., як і в народній, предмети, рослини, тварини, явища природи і поняття здебільшого олюднюються, широко використовуються метафори, порівняння та ін. Однак авторська К. л. змістом, героями і проблемами більш сучасна. Багаті творчі традиції має К. л. в укр. рад. л-рі. У 20 — 30-х pp. помітний внесок до казкової скарбниці зробили П. Тичина ("Івасик-Телесик"), В. Поліщук ("Бездрик-кумедрик та комашка-горупашка"), О. Донченко ("Казка про павука, горобця та шуліку", "Казочка про ледаря Мамулу Тюхтійовича, про дїда-мироїда та про скарб колгоспний"), Петро Панч ("Казка про двох братів та їх сестричку Івону") та ін. Незважаючи на намагання вульгарно-соціологічної критики (серед. 20 — поч. 30-х pp.) вилучити з літ. процесу казку як жанр, К. л. набула розвитку. В цьому жанрі активно працювали Н. Забіла ("Хатинка на ялинці", "Казка про півника та курочку і про хитру лисичку", "Пригода з автобусом"), О. Іваненко ("Лісові казки", "Кисличка", "Джмелик", "Едельвейс"), М. Трублаїні ("Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку"), Л. Первомайський ("Казка про Івана Голика"), А. Шиян ("Івасик-Телесик") та ін. В 50 — 60-х pp. у жанрі К. л. виступають М. Стельмах ("В їжаковім вітряку"), П. Воронько ("Чотири вітри", "Казка про Чугайстра"), В. Бичко ("П'ять казок", "Лісова перепустка"), Григір Тютюнник ("Степова казка"), В. Симоненко ("Цар Плаксій та Лоскотон", "Подорож у країну Навпаки"), В. Близнець ("Земля Світлячків") та ін. До жанру звертаються В. Нестайко, Ю. Збанацький, Д. Павличко, В. Малик, Т. Коломієць, А. Костецький, Я. Стельмах та ін. укр. письменники.
■ Літ.: Ярмиш Ю. У світі казки. К., 1975; Аникин В. П. Русские писатели и сказка. В кн.: Сказки русских писателей. М., 1980; Нагибин Ю. О сказках и сказочниках. В кн.: Литературные сказки зарубежных писателей. М., 1982.
Ю. Ф. Ярмиш.