караїмська мова

• караїмська мова

- мова караїмів, які живуть на тер. Української РСР (Крим, західні області), в Литві, а також у Польщі, ін. країнах. Належить до кипчацької групи тюркських мов. Частина караїмів користується К. м. в побуті. Розрізняють три діалекти: тракайський (північний) і галицький (південний), які зазнали сильного впливу східнослов'ян. мов, та кримський, близький до кримськотатар. мови. Для К. м. використовували давньоєвр., лат. і слов'яно-кириличний алфавіти. Давня караїмська л-ра представлена церковними творами — рукописними перекладами Біблії (переважно 14 ст.), друковані уривки з яких з'явились у 16 ст. Було опубл. (16 — 18 ст.) молитовники, уривки з П'ятикнижжя Мойсея. Зберігся багатий фольклор караїмів. Чимало зразків нар. л-ри (кримським діалектом) опубл. В. Радлов у кн. "Зразки народної літератури північних тюркських племен" (т. 7, 1896), серед них — ліро-епіч. поеми "Ашик Гариб", "Кор-оглу" та ін. Формування світської л-ри (здебільшого вірші й поеми на фольклор. основі) припадає на кін. 19 ст. — поч. 20 ст. (вірші З. Абрагамовича, И. Ерака, Ш. Кобецького, С. Рудковського, A. Фірковича, М. Тинфовича та ін.). Для розвитку караїм. л-ри багато зробив О. Мардкович, який видавав у Луцьку журн. "Карай авазі" ("Голос караїма"), перший часопис караїм, мовою (протягом 1934 — 39 вийшло 12 номерів). К. м. вивчали А. Кримський, B. Філоненко, С. Шишман, О. Пріцак, А. Зайончковський та ін. 1989 у Сімферополі створено Караїмське т-во культури.

■ Літ.: Мусаев К. М. Грамматика караимского языка. М., 1964; Караимско-русско-польский словарь. М., 1974; Гаркавец А. Н. Тюркские языки на Украине. К., 1988; Кочубей Ю. Пристрасний збирач спадщини. (До 200-річчя від дня народження Абрахама Фірковича). "Всесвіт", 1989, № 12.

К. М. Мусаєв.