китайська мова

кита́йська мова

• китайська мова

- мова китайців, які живуть у КНР (осн. населення), а також Бірмі, Таїланді, Лаосі, Індонезії, В'єтнамі, Малайській Федерації, Сінгапурі та ін. Одна з офіц. мов ООН. Належить до китайсько-тібетських мов. У сучас. К. м. розрізняють 7 осн. діалектних груп. Сучас. літ. К. м. спирається в граматиці й лексиці на пн. діалекти, а в фонетиці її нормою є вимова пекін. говору. Найдавніші писем. пам'ятки (гадальні написи на бронзі, камінні, кістках і черепахових панцирах) відомі з 2-ї пол. 2 тис. до н. е. Давня літ. К. м. — веньянь склалася на базі живих тогочас. діалектів. Цією мовою писали Ван Вей, Ду Фу, Лі Бо та ін. Поступово вона дедалі більше відрізнялася від мови усного спілкування і вже в 1 тис. н. е. стала не зрозумілою на слух. Ця писемна мова, яка відображала норми давньокит. мови, використовувалася як літ. мова до 20 ст. На поч. 1 тис. н. е. зародилася нова писемна мова — байхуа, яка відображала народнорозмовну мову, Пн. варіант байхуа ліг в основу загальнонар. К. м., названої путунхуа. У 1-й пол. 20 ст. ця мова повністю утвердилася в писемному спілкуванні, витіснивши веньянь, і стала нац. літ. мовою. Для К. м. використовують кит. письмо, що складається з особливих знаків — ієрогліфів, якими записують слова або морфеми. Заг. кількість знаків кит. письма — бл. 50 тис. У сучас. К. м. використовують до 12 тис. ієрогліфів. Кит. письмо пристосоване до фонетико-морфол. будови К. м., але складне для вивчення й використання. З 1956 в Китаї ведеться робота над спрощенням ієрогліфів. К. м. розвивається китайська література.

■ Літ.: Солнцев В. М. Очерки по современному китайскому языку. М., 1957; Ляховицький М. В. Реформа китайської писемності. "Наука і життя", 1958, № 4; Крюков М. В., Хуан Шу-ин. Древнекитайский язык. М., 1978; Большой китайско-русский словарь, т. 1 — 4. М., 1983 — 84; Хорошилов Г., Виноградський Б. Що лишається за рядком? "Всесвіт", 1987, № 1; Кобзєв А. Конфуціанський катехізис. — Хорошилов Г. "Велике вчення", "Всесвіт", 1989, № 10.

І. К. Чирко.