Китайська література

Кита́йська література

• Китайська література

- л-ра кит. народу. Має майже тритисячолітню традицію, опирається на багату усну нар. творчість і міфологію. Перша визначна пам'ятка — "Шицзін" ("Книга пісень", 11 — 6 ст. до н. е.) — велика зб. нар. пісень та ритуальних гімнів, в яких відображено культуру, побут і соціальний устрій Старод. Китаю. У 4 ст. до н. е. на півдні, в царстві Чу, виник поетич. жанр чу ци (чуські строфи). Вірші й поеми першого відомого кит. поета Цюй Юаня та його учнів містить антологія "Чу ци" ("Чуські строфи", 2 ст. до н. е.). Художня проза 1 тис. до н. е. охоплює твори на філос., істор., краєзнавчі та ін. теми: "Шан шу" ("Книга історичних переказів"), "Цзо чжуань" ("Літопис епохи Чжоу"), "Чжаньго це" ("Книга воюючих царств") тощо. Особливе значення для подальшого розвитку К. л. мали конфуціанські книги "Лунь юй" ("Бесіди й міркування", 5 ст. до н. е.) і "Мен-цзи" (4 — 3 ст. до н. е.). Чимало життєписів, діалогів і притч містять трактати 4 — 3 ст. до н. е. ("Сюнь-цзи", "Хуайнань-цзи").

Протягом 206 до н. е. — 220 н. е. (епоха Хань) провідне місце в К. л. належало поезії. Ліричні сатир. пісні (юефу) донесли до нашого часу яскраві картини життя різних верств населення. Розвиваються традиції чуських строф і творів Цюй Юаня. Водночас виникає новий жанр фу (декламаційна поезія, або ритмічна проза) — певною мірою фсрмалістич. напрям, покликаний оспівувати життя імператорів та вельмож. Найвидатніші пам'ятки прози цього часу — "Ши цзі" ("Історичні записки") Сима Цяня, в яких викладена історія Китаю від найдавніших часів, а також "Історія династії Хань" Бань Гу та "Повість про небожителів" Лю Сяня. Пісенна лірика юефу справила значний вплив на поетів раннього середньовіччя (3 — 7 ст.) Цао Цао, Цао Чжи, Ван Цаня, Жуань Цзі, Цзі Кана, які писали про страждання простих людей, протестували проти деспотизму. Поступове посилення впливу релігії на духовне життя народу призвело де відходу л-ри від правдивого відтворення дійсності. Лише поети Тао Юаньмін та Бао Чжао розвивали далі традиції нар. творчості, що мала на той час напрями переважно епічний (на півночі) і ліричний (на півдні). В 4 — 6 ст. на основі фольклору створюються новели: "Записки про появу духів" Гань Бао, "Про людей та духів" Лю Іціна, "Розповіді про безліч речей" Чжан Хуа тощо, з'являються трактати з теорії класич. віршування (Лу Цзі, Лю Се та ін.). У 6 ст. укладено велику антологію "Веньсюань" ("Літературний ізборник"), в якій найповніше представлена л-ра того часу. Об'єднання країни і зміцнення центр. влади в епоху Тан (618 — 907) сприяли піднесенню економіки й культури. Дальшого розвитку набули поезія і класична новела. Саме тоді остаточно формується кит. мова веньянь. Новатор. віршам Чень Цзиана і особливо пейзажній та філос. ліриці Мен Хаожаня та Ван Вея властиві простота й задушевність. Гуманістична лірика Лі Бо пройнята прагненням збагнути суть життя, вірші Ду Фу та Бо Цзюйі відзначаються реалістич. мотивами. Для видатних ліриків 8 — 9 ст. (Юань Чжень, Лі Шаньінь, Ду Му та ін.) характерне суб'єктивне начало й ускладненість образів. На поч. 9 ст. Хань Юй та Лю Цзунюань виступали за відродження кращих традицій давньої поезії, повернення до зрозумілої, змістовної літератури. Утвердилися прозові жанри типу есе, послання, притчі. З'явилися любовні, авантюрні й фантастичні новели. У новелістиці помітними стали риси реалізму (Юань Чжень, Бо Сінцзянь, Лі Гунцзо та ін.).

В роки династії Сун (960 — 1279) поряд з класич. віршами ши на істор., філос. та громадян. теми Оуяна Сю та Ван Аньши набула популярності пісенна лірика Лю Юна, поетеси Лі Цінчжао та ін. В період навали чжурчженів зазвучала патріотична поезія Сінь Ціцзі та Лу Ю. Художня проза зазнає дедалі більшого впливу оповідної л-ри, істор.-пригодницька та фантастична тематика якої стала основою героїч. епопей та романів пізнішого часу. Чудові зразки прози гувень (давнього стилю) створили Оуян Сю, Су Ши та ін.

Період монг. династії Юань (1280 — 1368) позначився занепадом поезії і бурхливим розвитком драматургії. Великий успіх мали написані на основі переказів і творів попередніх епох гостросюжетні викривальні драми, ліричні комедії й легенди про небожителів Гуань Ханьціна, Ма Чжиюаня, Ван Шифу та ін.; деякі з них у дещо переробленому вигляді і досі не сходять зі сцени. За часів династії Мін (1368 — 1644) знову відроджуються класична поезія і витончена проза. Відірвана від розмовної мови, офіційна л-ра стає наслідувальною. Проте продовжує успішно розвиватися л-ра, пов'язана з фольклором, зокрема роман, драма, новела. В 14 ст. на основі циклізації нар. повістей та істор. хронік виникли романи-епопеї "Трицарство" Ло Гуаньчжуна, "Річкові заплави" Ши Найаня, фантастич. роман "Подорож на Захід" У Чененя і анонімний соціально-побут. роман "Цзін, Пін, Мей". З драм. творів найбільшого поширення набули "Півонієва альтанка" Тан Сяньцзу та "Лютня" Гао Цзечена (Гао Міна). Нар. повісті, що доти усно передавалися з покоління в покоління, частково зібрали й опрацювали Фен Менлун, Лін Менчу та ін.

Маньчжурське вторгнення (1644) зумовило появу опозиційно настроєних письменників і мислителів. Виникли істор. трагедія "Віяло з персиковими квітами" Кун Шанженя та драма "Палац безсмертя" Хун Шена. Серед загалу творів, написаних давньою літ. мовою, вирізняються "Оповідання про незвичайне з кабінету Ляо" Пу Сунліна, в яких зображення неймовірних чудес використано як засіб викриття і висміювання сусп. вад. Невичерпна фантазія та в'їдлива іронія забезпечили новелам Пу Сунліна тривке місце в кит. класиці. Низку визначних творів дала кит. романістика цього періоду. У Цзінцзи в сатир. романі "Неофіційна історія конфуціанців" показав потворність феод. бюрократії. Вершина класич. роману — "Сон у червоному теремі" Цао Сюеціня про нещасливе кохання юних героїв, про моральний і екон. занепад феод. аристократії. Елементи утопії містить сатир.-фантастич. роман "Квіти в дзеркалі" Лі Жучженя.

Л-ра нового часу (серед. 19 ст. — 1917) відобразила визв. рух проти маньчжуро-кит. феодалів і загарбницької політики імперіалістич. країн. Інтенсивне знайомство з досягненнями світової культури, численні переклади й переробки творів зх. письменства сприяли поширенню демокр. ідей у К. л. Письменники звертаються до нар. творчості і закликають писати розмовною мовою (поет Хуая Цзуньсянь, прозаїк Лян Цічао). На поч. 20 ст. неабиякого поширення набули викривальні романи "Подорож Лао Цаня" Лю Е та "Квіти в морі зла" Цзен Пу, де показано гнилість феод. ладу та колон. політику зх. держав.

Новітня К. л. зародилася в ході антиімперіалістич., антифеод. боротьби, в період визв. руху "4 травня" (1919), що виник під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції в Росії. Розгорнулася боротьба за дальшу демократизацію л-ри, за введення у вжиток нар. мови байхуа замість давньої книжної мови веньянь. Початок новому реалістич. напрямові поклав Лу Сінь. Популяризації нових ідей сприяла і діяльність прогрес. літ. груп: реалістичного напряму ("Літературне товариство", ств. 1921, куди ввійшли Є. Шентао, Мао Дунь, Чжен Чженьдо та ін.) і революц.-романтичного ("Творчість", засн. 1922; до неї входили Го Можо, Тянь Хань та ін.). Загострення політ. боротьби і зростання впливу ідей марксизму-ленінізму, поширюваних Компартією Китаю, сприяли дальшій консолідації лівих сил у л-рі. Створена 1930 під керівництвом КПК Ліга лівих письменників на чолі з Лу Сінем згуртувала всі революц. літ. об'єднання і сприяла активізації літ. процесу. Виходять романи й оповідання членів Ліги — Мао Дуня, Є Шентао, Ба Цзіня, Лао Ше, п'єси Тянь Ханя, Ся Яня, Цао Юя, поезії Цзан Кецзя, Ке Чжунпіна, Тянь Цзяня. Орг-ція вважала своїм завданням популяризувати твори рос. класич. та рад. л-ри, письменників ін. країн. Деякі члени Ліги зазнали жорстоких переслідувань гомінданівців і були страчені.

Початок нац.-визв. війни кит. народу проти япон. імперіалістів 1937 — 45 спричинив піднесення л-ри малих форм — віршів, пісень, оповідань, нарисів тощо. З метою згуртування творчих сил навесні 1938 створено Всекит. асоціацію діячів л-ри й мист-ва, яка чимало зробила для мобілізації нар. мас на захист батьківщини. В багатьох творах розповідалося про всенар. війну проти япон. імперіалізму, викривалася гомінданівська політика. Посилення гомінданівської цензури змусило деяких письменників переселитися у визволені райони або виїхати за кордон. Після розгрому імперіаліст. Японії в країні розгорнулася боротьба за демократизацію життя. Новим взаєминам між людьми присвячені вірші Юань Шуйпо, оповідання Чжао Шулі, романи "Ураган" Чжоу Лібо, "Сонце над річкою Сангань" Дін Лін та ін.

Напередодні проголошення КНР 1949 в Пекіні відбувся І Всекит. з'їзд діячів л-ри й мист-ва, на якому було засновано Всекит. об'єднану асоціацію діячів л-ри й мист-ва, в яку ввійшли дев'ять творчих спілок. Осн. темами худож. творів стали сусп. перетворення в країні, революц. минуле (романи "Битва за Яньань" Ду Пенчена, "Село Саньлівань" Чжао Шулі). Почали виходити перші твори письменників нац. меншостей (монг., уйгур., казах. та ін.). Встановлюються і творчі зв'язки з письменниками соціалістич. країн та прогрес. літ. діячами світу. 1958 провідним творчим методом було проголошено "поєднання революційного романтизму з революційним реалізмом". Почалося масове переслідування представників творчої інтелігенції (письменниці Дін Лін, поета Ай Ціна, критика Ху Фена та багатьох ін.). З серед. 60-х pp., у період "культурної революції", у Китаї перестають видавати художні твори і літ. журнали, припинилась діяльність Спілки письменників. Деяке пожвавлення настало в 2-й пол. 70-х pp.: відновлюється вихід журналів і видання творів — спочатку класич., а потім і сучас. л-ри. Реабілітовано письменників, звинувачених у різних ухилах. В ост. роки розвиток К. л. відзначається помітним піднесенням. Виходить багато творів, в яких гостро критикується розгул свавілля часів "культурної революції", літератори прагнуть правдиво відобразити сучасне життя, складну боротьбу за перебудову нар. господарства. В країні та за її межами стали відомі письменники нового покоління — Ван Мен, Фен Цзицай, Чажан Ігун, Цун Вейсі, Цзян Цзилун, Гао Сяошен, Лі Говень, Лю Шаотан, Гу Хуа та багато ін. З укр. красним письменством у Китаї познайомилися на поч. 20 ст. 1912 у газ. "Міньсінь жибао", що виходила в м. Шаосіні (пров. Чже-цзян), кит. письменник Чжоу Цзожень, молодший брат Лу Сіня, розповів про життя та творчість Т. Шевченка і водночас навів текст вірша "Ой три шляхи широкії" в перекл. мовою веньянь. Нові публікації творів Т. Шевченка та матеріалів, пов'язаних з укр. л-рою, з'явилися на поч. 20-х pp. у журн. "Сяошо юебао" ("Щомісячник прози", 1921, № 9 — 10) та під час 2-ї світової війни в журн. "Ши чуанцзо" ("Поетична творчість", 1940, № 1) та ін. виданнях. 1948, коли відзначалося 35-річчя від дня смерті Лесі Українки, в журн. "Сулянь веньї" ("Радянська література та мистецтво") надр. добірку її віршів. 1956 в Китаї з участю укр. делегації відзначалося 100-річчя від дня народження І. Франка. До цієї дати ювілейний к-т видав збірку його віршів. Згодом опубл. драму "Украдене щастя" та зб. оповідань "Між добрими людьми", а також зб. творів І. Франка (т. 1 — 2, 1986 — 87). Укр. класична л-ра представлена в Китаї також творами М. Коцюбинського (повість "Fata morgana", 1950; "Вибрані оповідання", 1958; "Вибрані твори", 1983) та Панаса Мирного (роман "Повія", 1985 і 1988), новелами В. Стефаника та Марка Черемшини. 1961, коли в Китаї відзначалося 100-річчя від дня смерті Т. Шевченка, шанхайське вид-во "Веньї" ("Література і мистецтво") розпочало підготовку п'ятитомного зібрання його творів. Було підготовлено перші два томи, що включали поетичну спадщину Т. Шевченка, та через "велику культурну революцію" не вийшли в світ. Лише 1983 шанхайське вид-во "Івень" випустило "Вибране" Т. Шевченка. З сучас. укр. прози перекладалися твори Ю. Яновського, П. Панча, А. Головка, О. Гончара, М. Стельмаха, П. Загребельного, Григора Тютюнника та ін., з поезії — вірші П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана. Серед перекладачів з укр. л-ри — Ге Баоцюань, Чжан Тєсян, Мен Хай, Жень Жунжун, У Ланьхань, Лань Мань та ін. Перші докладні відомості про Китай на Україну привіз понад 200 років тому Гервасій Ланцевський, який протягом 11 років очолював Рос. духовну місію в Пекіні. Від нього здобув відомості про життя китайців та сусп. устрій кит. д-ви Г. Сковорода., В. Єрошенко перебував у Китаї у 1922 — 23, мав тісні зв'язки з Лу Сінем, про що той згадує в новелі "Качина кумедія".

Перші укр. переклади з К. л. з'явилися на поч. 20 ст.: зб. "Хинські оповідання" (К., 1918), публікації казок тощо. З кін. 20-х pp. на сторінках укр. газет та журналів, зокрема у "Вапліте" і "Червоному шляху", друкуються твори Лу Сіня, Емі Сяо (Сяо Саня) та ін. Широка перекладацька робота розгорнулася після утворення КНР. Укр. мовою окр. книгами виходили "Твори" Лу Сіня (К., 1981), романи "Сонце над рікою Сянгань" Дін Лін (К., 1950), "Ураган" (К., 1953) і "Незвичайна весна" (К., 1962) Чжо Лібо, "Перед світанком" Мао Дуня і "Незламний мур" Лю Ціна (обидва — К., 1956), "Іржа" (К., 1985) і "Веселка" (К., 1988) Мао Дуня, "Історія початку" Лю Ціна (К., 1988); повісті "Зміни в Ліцзячжуані" Чжао Шулі (К., 1950), "Зоря перед нами" Лю Байюя (К., 1953), "Повість про нових героїв" Юань Цзіна і Кун Цзюе, "В Люйлянських горах" Ма Фина і Сі Жуна (обидві — К., 1954), "Креслення № 407" Му Ліня і Хань Сіна (К., 1957), "Я хочу вчитись" Гао Юйбао (К., 1959), "Диверсія у гавані Фейюньгян" Чжа Чжиміна і "Чорний коник" Юань Цзіна (обидві — К., 1961); повісті-казки "Лінь Великий і Лінь Маленький" (К., 1960) і "Таємниця чарівної карахоньки" (К., 1961) Чжан Таньі; збірки "Вибране" Лу Сіня (К., 1953, 1961), "Вибране" Го Можо (К., 1954), "Китайські повісті та оповідання" (К., 1955); збірки оповідань "Три бійці" Лю Байюя (К., 1952), "Оповідання" Чжао Шулі (К., 1953), "Оповідання" (К., 1955) і "Серп місяця" (К., 1974) Лао Ше; істор. трагедія "Цюй Юань" Го Можо (К., 1953), драма "Сива дівчина" Хе Цзінчжи і Дін Ні; п'єси "Вони зросли в боях" Ху Ке (обидві — К., 1954), "Випробування" Ся Яня (К., 1957); книжки "Справжня історія А-К'ю" Лу Сіня (К., 1958), "Все для партії" У Юньдо (К., 1956), "Розповіді про людей незвичайних" Лао Чжая (К., 1957); кн. "Поезії" Ван Вея (К., 1987); збірники китайських народних казок "Дідусь — Кам'яна Голова" (К., 1958; 1976), "Чарівний пензлик" (К., 1958); зб. казок китайських письменників "Куди зникли фініки" (К., 1958), зб. "Китайські прислів'я та приказки" (К., 1984). Чимало творів К. л. вміщено в періодиці. В журн. "Всесвіт" опубл. поезії Ду Фу і Лі Бо (1973, № 12), Ван Вея, анонімні твори кит. класики: поему "В ірій пави летять..." (1958, № 1), драму "Лянь Шаньбо і Чжу Інтай" (1959, № 3); кит. середньовічні повісті (1986, № 12), добірку нових оповідань Чжоу Кеціня, Чжан Сяня і Чжан Канкана (1987, № 3), добірку оповідань та гуморесок Ван Мена (1987, № 9). З кит. мови перекладають І. Чирко, Г. Турков; серед ін. перекладачів — В. Підмогильний, Л. Голубнича, Л. Первомайський, З. Біленко, П. Воробйов, Є. Дроб'язко, О. Іваненко, Є. Кротевич, Б. Степанюк. Життя кит. народу відобразили в своїх творах В. Василевська, О. Гончар, Ю. Збанацький, О. Кравець. Громадськість України урочисто відзначала ювілейні дати Лу Сіня, Чжао Шулі. На Україні побувало кілька кит. письменників. Перекладач І. Чирко брав участь у міжнар. конференції (1986, Шанхай) на тему "Сучасна китайська література". На Всесоюз. шевченківському літ.-мист. святі "В сім'ї вольній, новій" (1989) виступив Ге Баоцюань.

■ Літ.: Федоренко Н. Т. Китайская литература. М., 1956; Сорокин В., Эйдлин Л. Китайская литература. М., 1962; Надеев И. М. "Культурная революция" и судьба китайской литературы М., 1969; Судьбы культури КНР (1949 — 1974). М., 1978; Федоренко Н. Т. Китайское литературное наследство и современность. М., 1981; Воскресенський Д. Про китайську повість хуабень. "Всесвіт", 1986, № 12; Хорошилов Г., Виноградський Б. Що лишається за рядком? "Всесвіт", 1987, № 1; Ге Баоцюань. Українська література в Китаї. "Всесвіт", 1987, № 8: Хорошилов Г. Китайська культура на сторінках "Всесвіту". "Всесвіт", 1987, № 12; Лю Байюй. Українське сонце. "Всесвіт", 1988, № 2; Сорокін В. Нове життя китайської літератури. "Всесвіт", 1988, № 8; Кобзєв А. Конфуціанський катехізис. — Хорошилов Г. "Велике вчення". "Всесвіт". 1989, № 10.

І. К. Чирко.