конфлікт художній
конфлі́кт художній
• конфлікт художній
(лат. conflictus — зіткнення)
- важливий компонент ідейно-образної структури, який через худож. вираження суперечливого розвитку характерів, ідей, подій втілюється в образно-стильовій будові літ. твору. Як категорія художності К. х. відомий з античності, але тільки в новітні часи це поняття застосовується з видовими ознаками, які вказують на його естетичну природу. Поширене у 30 — 70-х pp. 20 ст. в рад. літературознавстві вузько соціологічне уявлення про К. х., як і пізніше формально-текстове його тлумачення (зокрема структуралізмом), теоретично обмежені, оскільки не враховують, що ця категорія пов'язана з різними рівнями твору — від сфери його ідей до худож. особливостей. К. х. слід співвідносити як з власне конфліктною, так і колізійною формами втілення худож. ідей (див. Колізія художня). Необов'язково кожній колізії набувати конфліктної гостроти, але реалізується К. х. саме через колізії. У певному розумінні, колізії — це "робочі органи" конфлікту, але вони ж — і сам конфлікт. Існує вузьке розуміння К. х., що характеризується його крайньою загостреністю, і широке, яке дає можливість, крім "конфлікту-боротьби", виділяти різні ступені його напруги та різновиди: конфлікт-розмежування, конфлікт-протиставлення, конфлікт-зіткнення. Конфлікт життєвий і конфлікт художній — явища різного порядку, але їхня внутрішня сутність (концепція, ідея) спільна. Уявлення про конфлікт твору як "дублікат" конфлікту життєвого випливає з недооцінки естетичної природи К. х., з нерозуміння того, що відображення письменником дійсності завжди багатоваріантне.
Побудова К. х. — один із способів худож. типізації (див. Типізація художня). Змістовий зріз К. х. у літ. творі — це завжди (залежно від жанру та задуму) — досвід, вимисел, експеримент і, головне, — типізація, що має метою не адекватне відтворення зображуваного конфлікту дійсності, а виявлення його суті. Відзначаючись багатофункціональністю (об'єкт відтворення, засіб розкриття образів, елемент архітектоніки), К. х. матеріалізує взаємний перехід один в одного змісту і форми, становить структурну основу творів. Зв'язки К. х. з сюжетом, композицією, характерами літературними зумовлюють існування "серединних" його шарів, до яких належать зовнішньоподієва, зовнішньозахоплювальна (інтригова), проблемно-тематична та ін. сторони.
Специфіка літ. родів дозволяє виділяти епічний, ліричний і драматичний типи К. х. Останній, у свою чергу, може бути трагічним, комічним і власне драматичним. За ступенем комічного перебільшення вирізняють карикатурний, гіперболічний, гротесковий та сатиричний підтипи конфлікту. Особливістю мислення письменника, його цільовою настановою пояснюється розмежування ним художньо-умовного і життєводо-стовірного конфліктів, що, своєрідно відбившись у свідомості митця, формують не два окремі, а єдиний К. х., в якому виявляється нерозривна єдність життєвої і худож. правди.
Зустрічаються, хоч і надто узагальнені, розмежування типів К. х. залежно від творчого методу: класицистичний, романтичний, реалістичний. Робоче значення мають такі диференціації: конфлікти головні і допоміжні, прості і складні, істинні і хибні, конфлікти-казуси (минущі) і субстанціональні (стійкі), прямі й опосередковані тощо. Характеристики конфліктів за ознаками проблемно-тематичними та соціологічними (виробничий, екологічний, побутовий тощо) позбавлені худож. наповнення і служать лише для уточнення ідейно-смислових координат твору.
Багатоманітні грані К. х. по-різному розкривалися впродовж різних літ. епох. Обгрунтований класичною нормативною естетикою Гегеля принцип бінарності конфлікту, як переконує розвиток л-р античності, середньовіччя, епохи Відродження, класицизму й романтизму, в цілому відповідає світовому худож. досвідові, набутому до поч. 19 ст. Значно важче, власне неможливо, пов'язувати цей принцип зі складними варіантами і рішеннями психологічної творчості 19 — 20 ст., коли побудова К. х. змінилася його тонко розгалуженим втіленням. Звернення до внутрішньопсихологічних конфліктів при єдності з зовнішньоподієвими — це одна з ліній прогресу л-ри, що позитивно позначається на її художності.
Дослідження К. х. на різних етапах історії рад. л-ри відбувалося складно й неоднозначно (нормативні приписи культівських часів щодо неодмінної перемоги світлого над темним, позитивного героя над негативним, догматичне трактування міри типовості К. х., "теорія безконфліктності" тощо). У л-рі 80-х pp. спостерігається інтенсивне збагачення природи К. х., що відбувається як у кількісному (розширення зовнішньозмістових виходів конфлікту), так і в якісному (нові риси структурної і типологічної своєрідності) напрямах. Прагнучи до якомога повнішого відображення життєвих конфліктів у їх складності та багатоманітності, худож. л-ра нагромаджує новий досвід у вивченні К. х., звернених у сферу духовності й моральності, знаходить типове і в нетипових конфліктах, уникає прямолінійності і схематичності, виявляє у глибинах конфліктів складні мікроконфлікти тощо. Ці процеси позитивно позначаються на загальній структурі літ. творів, їхніх жанрових і образно-стильових властивостях.
■ Літ.: Регель Г. В. Ф. Эстетика, т. 1. М., 1968: Панков А. Вечное и злободневное. Современная проза: конфликты, темы, характеры. М., 1981; Погрибный А. Г. Художественный конфликт и развитие современной советской прозы. К., 1981; Погрібний А. Г. Сучасний конфлікт: синдроми і симптоми. "Дніпро", 1988, № 3.
А. Г. Погрібний.