культура мови

• культура мови

- дотримання усталених мовних норм усної й писемної літ. мови (норми вимови, наголосу, слово- та формовживання й побудови речень), а також уміння використовувати виражальні засоби мови відповідно до мети й змісту мовлення. Наука про К. м. — окр. галузь мовознавства, яка узагальнює досягнення граматики, стилістики, словотвору та ін. розділів мовознавства з метою унормування мови, безпосереднього впливу на функціонування літ. мови. Важливими складовими частинами К. м. є ортологія (вчення про правильність мови), стилістика мови (функціональна й експресивна оцінка мовних засобів), стилістика мовлення (ступінь доцільності використання мовних засобів у тексті). Через стилістику К. м. має вихід у літературознавство (дослідження мови худож. твору, його образних засобів). Про К. м. можна говорити з часу виникнення фольклору, появи перших худож. творів писемної мови взагалі. Ще Арістотель висловлював спостереження про правильність мови і поради щодо вибору найдоцільніших мовних засобів (зокрема порівнянь, метафор, синонімів). Багато уваги К. м. приділяв Ціцерон. Його стилістичні засоби використовували Іван Вишенський, Феофан Прокопович. За часів середньовіччя й пізніше К. м. розроблялася в поетиках, риториках, стилістиках, нормативних граматиках, словниках. У 16 — 17 ст. в Україні про К. м. дбали Лаврентій Зизаній, Памво Беринда та ін., які й створили перші словники для лексич., правописного, морфол., стиліст. упорядкування двох наявних тоді різновидів літ. мови (т. з. слов’яноруської і власне укр. книжної мови), на доказ їхньої рівноцінності щодо ін. мов, насамперед польс., давньогрец., латинської. Отже, проблеми К. м. здавна пов’язані також з питаннями мовної політики. Укр. письменники вважали питання К. м. дуже важливими. Про це свідчать, напр., правки І. Котляревського в різних редакціях «Енеїди», спрямовані на більшу зрозумілість мови, на її лексичне, морфол. і фонетичне унормування. Розуміння проблеми діалектної основи літ. мови, усвідомлення необхідності орієнтації на центр. говірки з урахуванням особливостей ін. говірок, а також ін. джерел збагачення літ. мови виразно виявляється в Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського та ін. Більшість укр. письменників послідовно підкреслювали необхідність створення укр. перекладних і тлумачних словників. Багато з них брали участь у словниковій роботі для упорядкування лексичного складу літ. укр. мови. Результатом цього став «Словарь української мови» (т. 1 — 4, 1907 — 09) за ред. Б. Грінченка, три чверті складу якого становить унормована певним чином літ. лексика, а чверть — діалектна (відповідно документована). У 20 столітті укр. мова досягла високого рівня нормування в усіх своїх стилях: худож.-публіцист., наук., офіц.діловому, розмовно-побутовому. Цьому сприяли заг. серед. освіта, вища освіта, масові видання худож. л-ри, переклади, періодика, радіо і телебачення, театр тощо. Послідовними поборниками К. м. виступали письменники П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан та ін., в наш час — О. Гончар, Д. Павличко та ін.

Розробляється теорія К. м., стрижнем якої є вчення про мовну норму, її варіанти й критерії. Створено ряд праць, присвячених мові й стилю окремих письменників, зокрема в аспекті К. м. Питаннями К. м. займаються мовознавці, учителі-мовники, літератори. Піднесенню культури мови сприяють спец. радіо- й телепередачі, період. видання тощо. Питання К. м. в Україні розглядалися в працях І. Білодіда, М. Шумила, О. Кундзіча, В. Русанівського, Г. Іжакевича, А. Коваль, В. Коптілова, О. Пономаріва та ін. 1989 у Києві створено Т-во укр. мови імені Тараса Шевченка (з жовтня 1991 — Всеукраїнське товариство «Просвіта»), діяльність якого спрямована, зокрема, на збереження чистоти, самобутності укр. мови, розширення сфери її функціонування, підвищення К. м.

Літ.: Про культуру мови. К., 1964; Коваль А. П. Культура української мови. К., 1966; Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо. К., 1970; Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. К., 1975; Скворцов Л. И. Теоретические основы культуры речи. М., 1980; Коваль А. П. Слово про слово. К., 1986.

М. М. Пилинський.