литовська мова

лито́вська мо́ва

• литовська мова

- мова литовців, які живуть у Литві, а також у США, Канаді, Бразилії, Польщі та ін. Належить до балтійської групи індоєвропейської сім'ї мов. Л. м. розмовляє понад З млн. чол. (1989). У Л. м. виділяють два основні наріччя: жемайтське (нижньолитовське) і аукштайтське (верхньолитовське). Л. м. зберег. давні архаїчні риси (переважна частина словн. фонду — корені давньоіндоєвроп. прамови та власне балт. лексики), у процесі розвитку зазнавала впливу сусідніх (слов'ян., герм.) мов, взаємодіяла з ними. Писемність виникла в серед. 16 ст. У Кенігсберзі 1547 надр. першу лит. книгу — "Прості слова катехізису", укладену М. Мажвідасом, де разом з реліг. текстами вміщено вірш. передмову та перший лит. буквар. 1629 у Вільні видано польсько-латинсько-литовський словник К. Шірвідаса, а 1653 в Кенігсберзі створену Д. Клейнасом першу граматику Л. м. (лат. мовою). На основі зх. аукштайтського наріччя з 18 ст. почала формуватися літ. Л. м. Значну роль у її становленні відіграла творчість К. Донелайтіса, А. Баранаускаса, М. Валанчюса, Майроніса та ін. Писемність — на основі латинського алфавіту. Л. м. створена і розвивається литовська література. 1955 — 65 опубл. етимол. словник Л. м., продовжується випуск тлумачного "Словника литовської мови" (1991 вийшов т. 15). З укр. учених Л. м. досліджували Л. Булаховський, Б. Ларін, А. Непокупний та ін.

■ Літ.: Петерсон М. Н. Очерк литовского языка. М., 1955; Непокупный А. П. Ареальные аспекты балто-славянских языковых отношений. К., 1964; Орвидене Э. Д. Учебник литовского языка. Вильнюс, 1975; Непокупний А. П. Балтійські родичі слов'ян. К., 1979; Русско-литовский словарь, т. 1 — 4. Вильнюс, 1982 — 85; Грамматика литовского языка. Вильнюс, 1985; Либерис А. Литовско-русский словарь. Вильнюс, 1988; Общая лексика германских и балто-славянских языков. К., 1989.

А. Сабаляускас.