магічний реалізм

магі́чний реалі́зм

• магічний реалізм

- творчий напрям у світ. письменстві, що найбільш примітно і самобутньо розвинувся, починаючи з 30-х pp. 20 ст., в латиноамер. л-рі. Літературознавці сходяться на тому, що М. р. — це реалізм, в якому наявність фантастичного елемента (звідси і визначення "магічний") допомагає авторові точніше і повніше відтворити дійсність. Відмічено спорідненість М. р. з європ. літ. традицією (Л. Й. Тік, Новаліс, Е. Т. А. Гофман, М. Гоголь, Ф. Рабле, Е. По, М. Булгаков, творчість представників сюрреалізму тощо). Осн. риси — всебічне відображення дійсності за допомогою поєднання реального і фантастичного, ймовірного і таємного, повсякденного буття і нар. міфології. Основи нового напряму в л-рі Лат. Америки виклав один з його родоначальників кубинський письменник А. Карпентьєр у передмові до свого раннього роману "Екуе-Ямба-о!" (1933). Елементи М. р. найвиразніше помітні в романах Ж. Амаду ("Жубіаба", 1935; "Мертве море", 1936; "Капітани піску", 1937), М. А. Астуріаса ("Маїсові люди", 1949, і т. з. банановій трилогії "Сильний вітер", 1950, "Зелений Папа", 1954, та "Очі похованих", 1960), у творах Х. Рульфо; Х. М. Аргедаса, Х. Кортасара, Х. Л. Борхеса (збагатив М. р. урбаністичними мотивами). Класич. зразком М. р. вважається роман "Сто років самотності" Г. Гарсіа Маркеса (1967), де в міфічно-реальних образах відтв. історію Колумбії і всієї Лат. Америки.

■ Літ.: Покальчук Ю. Сучасна латиноамериканська проза. К., 1978; Мамонтов С. П. Испаноязычная литература стран Латинской Америки XX века. М., 1983.

М. І. Литвинець, Ю. В. Покальчук.