малайська мова

мала́йська мова

• малайська мова

- мова малайців, які живуть на о. Суматра (з прилеглими о-вами), на п-ві Малакка, о. Сінгапур, зх: частині о. Калімантан, архіпелагах Ріау та Лінга. Належить до малайсько-полінез. (австронезійських) мов. Діалекти вивчені слабо. Розрізняють тер. діалекти (делі, палембанг, серавей, пасемах на о. Суматра; ріау на о-вах Ріау; перак, келантан, тренггану, патані, джохор, кедах на п-ові Малакка; кутей, банджар та ін. на о. Калімантан) і піджінізов. діалекти Джакарти, Амбона, Менадо, Іріана, Таїланду. М. м. розмовляє бл. 26 млн. чол. (1986). Починаючи з раннього середньовіччя (9 — 10 ст.) М. м. була мовою міжетн. спілкування і міждерж. зв'язків в ареалі Малайського архіпелагу, узбережжя Індокитаю та. Нової Гвінеї, мовою поширення ісламу й християнства. Дала початок офіц. мовам Індонезії — під назвою "індонезійська" (1945), Малайзії — під назвою "малайзійська" (1969), Сінгапуру (поряд з кит., таміл., англ.), Брунею (поряд.з англ.). М. м. існує багатий фольклор, епос, істор. твори, переклади з "Махабгарати" та "Рамаяни". Становленню літ. М. м. сприяла діяльність А. бін Абдулкадіра Мунші (1796 — 1854), який підготував і видав літ. пам'ятки "Седжарах Мелаю", "Китаб Адат Сегала Раджа-Раджа Мелаю" та ін. Спочатку для М. м. використовувалося складове письмо південноінд. типу (найдавніші пам'ятки — написи 7 ст. на каменях о-вів Суматра і Банка); з 14 ст., із розповсюдженням ісламу, — видозмінене араб.ьке письмо (джаві). З 1972 введено єдину форму писемності латинським алфавітом. М. м. розвивається малайзійська література.

■ Літ.: Русско-индонезийский словарь, М., 1972; Большой индонезийско-русский словарь, т. 1 — 2. М., 1990.

Н. Ф. Алієва.