мова художньої літератури
мо́ва худо́жньої літератури
• мова художньої літератури
- мова, якою написано худож. твори. Відбиває систему нац. мови; є предметом історії мови та історії літературної мови.
Співвідношення М. х. л. і літ. мови спирається на обов'язковість для М. х. л. дотримання грам. норм. М. х. л. — це система, відкрита для діалектів, просторіччя, розмовної, наук. мови і мови фольклору, що вимагає від письменника високої культури володіння різними мовними стихіями. Відхилення від загальномовних норм образного слововживання та словотворчості сприймаються як норма худож. стилю.
М. х. л. перетворює мовні значення в естет., семантично ускладнені. Для визначення смислового коефіцієнту М. х. л. існують такі поняття, як "прирощення змісту" (В. Виноградов), "семантичні обертони", "естетичне значення" (Б. Ларін), потенційний смисловий елемент, що нами сприймається, але не має свого знаку у мовленні, а утворюється із взаємодії сукупності слів.
Узвичаєним є уявлення про слово у худож. творі як двопланове, що, з одного боку, співвідноситься з лексич. системою загальної мови і матеріально збігається з її елементами, а, з другого, — внутр. формою і естет. значимістю спрямоване на символічну структуру літ.-худож. твору в цілому. Мова є формою існування конкретно-чуттєвого образу, який виражає певну ідею твору. Нові естет. значення, які виникають внаслідок взаємодії слів, ніби висвічують смислове багатство загальнонар. мови. М. х. л. — це найповніше естет. вираження творчого аспекту нац. мови. Смислова двоплановість слова в худож. контексті передбачає і його багатоплановість, семантичну поліфонію. Так, у назві роману "Твоя зоря" О. Гончара поєднується і пряме, і загальномовне переносне, і індивідуально-авторське, і народнопоет. символічне значення.
Особливою виразністю відзначається поетична мова як форма втілення образного змісту різножанрових творів словесного мистецтва. Їй притаманні більша, ніж мові прози, концентрація змісту, емоційність, тяжіння до динамічних словесних формул, а також асоціативна ускладненість. Важливу роль у мові поезії відіграє звукова організація, яка художньо актуалізується під впливом смислової спрямованості твору.
■ Літ.: Сулима М. Письменницька мова. В кн.: Перший Всеукраїнський з'їзд пролетарських письменників 25 — 28 січня 1927 р. Стенографічний звіт. Х., 1927; Гладкий М. Мова сучасного українського письменства. К. — Х., 1930; Жилко Ф. Т. Питання аналізу мови художніх творів. "Українська мова в школі", 1952, № 5; Білодід І. К. Мова і стиль роману "Вершники" Ю. Яновського. К., 1955; Виноградов В. В. О языке художественной литературы. М., 1959; Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. К., 1965; Тынянов Ю. Н. Проблема стихотворного языка. М., 1965; Храпченко М. Б. Язык художественной литературы. В кн.: Контекст. 1984. М., 1986; Винокур Г. О. О языке художественной литературы. М., 1991.
Л. О. Ставицька.