мова фольклору

мо́ва фолькло́ру

• мова фольклору

- мова різних жанрів усної нар. творчості (пісень, казок, легенд, приказок, прислів'їв, замовлянь та ін.). У М. ф. відбився колект. досвід народу щодо творення народно-поет. словника, фразеології, жанрово відмінного синтаксису, поширення висловів, формул, усталення традиц. мотивів і нац.-мовної символіки. Деякі дослідники вважають М. ф. окремим функц. стилем літ. мови або різновидом художнього стилю. Як підтверджує історія української мови та історія укр. л-ри, М. ф. є джерелом формування нац. самобутніх худож. засобів: з нею приходить у літ. мову своєрідний фольклор. світ — народнопоетич. бачення дійсності, втілене в просторових, часових вимірах, морально-етич. поняттях, в естетизованих формах висловлювання. З погляду мовностиліст. системи і співвідношення традиц. та новаторського в укр. л-рі М. ф. — невіддільний народнопоетичний компонент сучасної літ. мови; вона також визначає ступінь фольклор. стилізації, міру фольклоризму мовно-худож. творчості. Наддіалектність існування просторово-часових варіантів і тенденція до витворення фольклор. традиц. формул — найважливіші структурні ознаки М. ф. Кожний фольклорний жанр характеризується своїми типовими словесними формулами: зачини і кінцівки нар. казок, постійні епітети, народнопоетична фразеологія пісенної творчості на зразок: виплакати очі, заплакати дрібними сльозами, обливатися чи обмитися, залитися дрібними сльозами, дрібні сльози ронити, за дрібними сльозоньками стежечки не бачити, сльоза сльозу побиває і т. п. Фольклор. характер мають тавтологічні звороти, напр.: вечір вечоріє, ніченьку ночувати, вечероньку вечеряти, терном отернити, журитися журно, воленьку вволити, суди судити.

Мовно-структурні особливості фольклор. жанрів стають предметом окр. досліджень. Так, О. Потебня глибоко вивчав семантику, етимологію народнопісенних слов'ян. символів, бачив у них вияв худож. мислення; П. Житецький — мову укр. істор. дум, М. Сумцов — фольклор. символи у зв'язку зі світовими мотивами. І. Франка цікавила М. ф. як джерело пізнання історії й мови народу, як естетично досконала форма висловлювання, що постійно живить індивід. творчість письменників. Вплив М. ф. виявився ще у Найдавніших писемних літ. пам'ятках. Це, зокрема, народнопоет. символи в "Слові о полку Ігоревім", фольклор. мотиви в укр. л-рі 16 — 18 ст. М. ф. виконала роль каталізатора у формуванні укр. нац. мови і різноманітної за стилями, жанрами худож. л-ри. У худож. текстах автори використовують прийоми фольклор. стилізації, вдаються до трансформації народнопоет. образів, створюють індивідуальні фольклоризми за зразками традиц. засобів мовної виразності.

■ Літ.: Потебня А. А. Объяснения малорусских и сродных народных песен, ч. 2. Колядки и щедровки. Варшава, 1887; Грицай М. С. Українська література XVI — XVIII ст. і фольклор. К., 1969; Дей О. І. Поетика української народної пісні. К., 1978; Мишанич О. В. Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість. К., 1980; Гончар О. І. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. К., 1982; Пазяк М. М. Українські прислів'я та приказки. К., 1984; Франко І. Я. Студії над українськими народними піснями. В кн.: Франко І. Я. Зібрання творів, т. 42 — 43. К., 1984 — 86; Мишанич С. В. Усні народні оповідання. Питання поетики. К., 1986; Єрмоленко С. Я. Фольклор і літературна мова. К., 1987.

С. Я. Єрмоленко.