МОВА Василь Семенович
МО́ВА Василь Семенович
• МОВА Василь Семенович
(псевд. — Лиманський, Мигуцький, Мигученко; 1 (13).І 1842, х. Солодкий Лиман, побл. станиці Стародерев'янківської, тепер Каневського р-ну Краснодар. краю — 1 (ІЗ).VI 1891, м. Катеринодар, тепер Краснодар]
- укр. письменник, перекладач. З родини сотника Кубан. козачого війська. Навч. 1853 — 60 в Катеринодар. військ. гімназії, 1860 — 62 — на істор.-філол. ф-ті Харків. ун-ту (до III курсу), закін. 1867 його юрид. ф-т (із званням кандидата права). Працював викладачем л-ри Маріїнського жін. уч-ща (1867 — 70, Катеринодар), судовим слідчим, мировим суддею, присяжним повіреним у станицях і містах Кубані. Брав участь у роботі недільних шкіл, поширював серед народу книжки-"метелики". Перша літ. публікація — вірш "І бачу я тоді широке синє море" ("Основа", 1861, № 4). Чимало творів М. надр. у західноукр. виданнях: газ. "Діло", журналах "Зоря", "Правда", "Літературно-науковий вістник", зб. "Рідний зільник", "Народному календарі" т-ва "Просвіта" та ін. У стилі нар. пісні М. створив поему "Троїсте кохання" (1863, опубл. 1928). У поемі "На степи!" (1883), багатьох віршах показав процес зубожіння сільс. мас, переселення укр. селян на Кубань. У центрі поеми "Ткачиха" (1866, опубл. 1899) — дівчина-селянка, яка волею соціальних обставин опинилася на міському "дні". У віршах "Козачий кістяк", "Не пустуй, моя голубко" з болем говорить про страдницьку долю України, її народу. Вірші "Думи засланця" та "Заповіт засланця" присвячені революц. боротьбі, відданим нар. справі людям. Характеризуючи рукописну зб. М. "Проліски" (поезії 1863 — 88), І. Франко писав: "Ті твори неоднакової вартості, та всі вони свідчать про неабиякий талант, визначаються не раз свіжими малюнками, схопленими з життя, і смілою думкою, котра іноді заглушує голос чуття і творчої фантазії" (Франко І. Зібр. тв., т. 31. К., 1981, с. 419). Драма "Старе гніздо — і молоді птахи" (опубл. 1907) — про руйнування патріарх. відносин у козац. родинах, побут кубан. українців у 50-х pp. 19 ст. (1911 у скороч. вигляді пост. на сцені Театру Миколи Садовського в Києві). Автор нарису "Три мандрьохи" (опубл, 1905) — першого твору з задуманої серії "Малюнки з натури (3 нотатки слідчого судді)". Переклав уривки "Слова о полку Ігоревім" ("Тужба Ярославни", "Ігореві втіки", "Донцеве привітання", "Здогін", "Ігор на Русі"), кілька поезій М. Лермонтова. Більша частина письменницької спадщини М. стала відомою після його смерті, багато творів (драми, оповідання, нариси, крит. та публіцист. статті, мемуари тощо) втрачено. Не збереглися й матеріали, які М. готував до "Російсько-українського словника" (на літери А — И).
♦ Тв.: Поезії. К., 1965; Старе гніздо й молоді птахи. К., 1990.
■ Літ.: Кониський О. До історії українсько-руського письменства. Кілька слів про Василя Мову. "Зоря", 1891, № 20; М. К.
[Михайло Комаров]. Літературна спадщина після В. Мови. "Зоря", 1892, № 10; Возняк М. З письменської спадщини Василя Мови (Лиманського). В кн.: За сто літ, кн. 3. К., 1928; Франко І. Із поетичної спадщини Василя Мови (В. Лиманського). В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 31. К., 1981; Ставицький О. Змалював життя українців Чорноморії. "Друг читача", 1989, 7 вересня; Ставицький О. Поет доби лихоліття. В кн.: Мова (Лиманський) В. Старе гніздо й молоді птахи. К., 1990; Саппа М. Лицар шевченківського слова. "Вітчизна", 1991, № 6; Медуніна В. "...Не охолодив серця". Василь Мова-Лиманський і Тарас Шевченко. "Слово і час", 1992, № 1.
В. І. Мазкий.