1. Українська літературна енциклопедія

мова

мо́ва

• мова

- заг. сфера знакової діяльності суспільства, спрямованої на формування, фіксацію, збереження, переробку і обмін усвідомлюваної інформації. Основу мовної діяльності становить артикуляц. відтворення і слухове сприймання вироблених суспільством звукових знаків, закріплених за певними конкретними об'єктами інформації — класами предметів, явищ, відношень дійсності і їх відображенням у свідомості. Мовна діяльність є осн. засобом організації й координації всіх видів сусп. діяльності, у т. ч. в галузі культури, освіти, науки, виробництва, обслуговування, побуту. Разом з тим М. є формою існування людської свідомості, найістотнішою з ознак, якими вирізняється людське суспільство.

Структурна специфіка М. формувалась протягом багатьох тисячоліть. Існувала велика кількість відокремлених етніч. спільностей, у кожній з яких розвивався свій структурний різновид М. Внаслідок цього з'явилося кілька тисяч великих і малих (за кількістю носіїв) М. різних націй, народностей, племен тощо. М. кожної етніч. спільності виконує роль його осн. відмінної ознаки і засобу збереження духовної самобутності. Залежно від способів і сфер застосування виділяються такі різновиди М., як усна і писемна, розмовна і літературна мова, М. засобів масової інформації (преси, телебачення, радіо), М. науки, ділова М., мова художньої літератури, мова фольклору, книжна мова, М. конкретного письменника чи окр. худож. твору, М. села, міста, М. народності, М. племені та ін. Роль М. як формального компонента творів худож. л-ри варіюється в залежності від жанрово-стилістичних відмінностей творів, зокрема їх належності до прози, поезії чи драматургії. Особливістю кожного різновиду є застосування всіма членами того чи того етносу значної кількості (до десятків тисяч) усталених у ньому порівняно невеликих артикуляц.-звукових актів — слів для позначення певних явищ об'єкт. дійсності та їх відображення в людській свідомості.

Слова можуть застосовуватися окремо одне від одного (для називання відповідних об'єктів з метою їх ідентифікації чи для формування коротких висловлювань — однослівних речень), або комбінуватися з ін. словами для побудови більш докладних висловів — поширених простих чи складних речень. У кожній М. речення будуються за певними усталеними в ній синтакс. моделями. Залежно від своїх семант. і синтакс. функцій у структурі речень слова можуть набувати різних формальних ознак, за якими вони групуються в окр. грам. категорії — частини мови. Окр. частини мови відрізняються здебільшого формами словозміни. У внутр. будові слів можуть виділятися форми словотвору. В усіх М. слова складаються з найдрібніших звукових компонентів — фонем, що своїх власних значень не мають, їхня кількість не перевищує кількох десятків. Як і всяке реальне явище, мовна діяльність піддається безпосередньому спостереженню і відображенню у своїх конкр. виявах, у т. ч. фіксації і наступному відтв. за допомогою техніки звукозапису або графіч. позначення звукових актів М. у вигляді письмового тексту (див. Письмо). Текст дає змогу виділяти повторювані компоненти М. — фонеми, слова, елементи словотвору і словозміни, структурні схеми речень — і об'єднувати їх у різні групи за певними спільними ознаками. Усі виділювані групи у вигляді таблиць (парадигм) зводяться в єдину цілісну абстрактну систему, а слова як лексичні одиниці — в упорядковувані за певним (здебільшого алфавітним) принципом словники. Так створюється абстрактна система М. як наукове відображення реальних компонентів конкретної мовної діяльності. Класифікація і групування фактів реально існуючої М. в абстрактній системі забезпечує зіставлення, якісну характеристику і узагальнення цих фактів, чим сприяє наук. проникненню в характер конкретних мовних процесів, у конкретну суть М. Підхід до М. як системи забезпечує свідоме оволодіння закономірностями рідної М., підвищення культури усного і письмового мовлення (див. Культура мови), полегшує засвоєння іноземої М.

У сучас. традиції, яка йде від Ф. де Соссюра, поняття мовної системи підводиться під термін "мова", а поняття конкретних виявів М. — під термін "мовлення". При цьому необгрунтовано звужується поняття "мова", оскільки з нього усувається осн. аспект мовної діяльності. Разом з тим у цій традиції не проводиться чіткого розрізнення між онтологічним статусом абстракт. мовної системи і конкретних виявів М. І "мова", і "мовлення" в такому їх розумінні розглядаються тут як мовні плани одного онтологічного рівня: нібито в однаковій мірі реальні чи, за Ф. де Соссюром, в основі своїй обидва — ідеальні.

■ Літ.: Мельничук А. С. Диалектика языковой формы и содержания в произведениях художественной литературы. В кн.: Литература. Язык. Культура. М., 1986; Семчинський С. В. Загальне мовознавство. К., 1988; Русанівський В. М. Мова в нашому житті. К., 1989; Будагов Р. О. Мова і мовлення в духовному світі людини. "Мовознавство", 1991, № 3.

О. С. Мельничук.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мова — Мо́ва: — промова, проповідь [41] Словник з творів Івана Франка
  2. мова — (здатність говорити) річ, слово, мовлення, бесіда. Словник синонімів Полюги
  3. мова — мо́ва іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  4. мова — Мо́ва. Промова, виступ. Мої панове, сли розважите дальше, що такий високоповажаний архімандрит сьміє подавати за факт такі нісенітниці, як що я мою мову в суботу читав, а крім того, що ту мову мені хто иньший виробив... Українська літературна мова на Буковині
  5. мова — Мовлення, говорення, р. річ; ЖМ. розмова, бесіда, балачка, гутірка; (місцева) діялект; (найпоширеніша штучна) есперанто; (політичних мафій) новолексика; (виступ) ПРОМОВА. Словник синонімів Караванського
  6. мова — I балакання, балачка, говір, говірка, говірок, гомінка, гугірка, діалект, жаргон, наріччя, прамова, промівка, просторіччя, річ Фразеологічні синоніми: багата мова; барвиста мова; батьківська мова; безбарвна мова; бідна мова; бюрократична мова... Словник синонімів Вусика
  7. мова — [мова] -вие, д. і м. -в'і Орфоепічний словник української мови
  8. мова — -и, ж. 1》 Здатність людини говорити, висловлювати свої думки. 2》 Сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять... Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. мова — Основний засіб спілкування і взаємопорозуміння людей, система звукових сигналів для визначення явищ дійсності, відображення їх у свідомості та вираженні думок. М. існує у вигляді актів мовлення та співу. Словник-довідник музичних термінів
  10. мова — МО́ВА, и, ж. 1. Здатність людини говорити, висловлювати свої думки. Має добре слово в світі сирота.., Та ніхто про матір на сміх не спита, А Йвася спитають .. Не дадуть до мови дитині дожить (Т. Шевченко). Словник української мови у 20 томах
  11. мова — мова: ◊ викладо́ва мо́ва мова викладання в навчальних закладах (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  12. мова — Нагла мова, правда готова. На скорий запит, не годен скоро придумати брехні. Пуста мова не варт доброго слова. Шкода говорити про нісенітниці. По цій мові будьмо собі здорові. Коли ми не годні погодитися, так розійдімся. Бог мені і Бог тобі. Приповідки або українсько-народня філософія
  13. мова — I система знаків (звукових, з виникненням письма — графічних), що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила м. нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Універсальний словник-енциклопедія
  14. мова — (а́ні) ні слу́ху, (а́ні) ні ду́ху про кого—що, від кого—чого і без додатка. Нічого невідомо про кого-, що-небудь. Узяли її (Парасчиного) Федора та як погнали (на війну), то аж уже третій рік ні слуху, ні духу!... Фразеологічний словник української мови
  15. мова — МОВА — суспільний продукт, що виробляється колективом для забезпечення потреб у комунікації і зберігається в пам'яті членів колективу, а також у текстах, побудованих засобами даної М. У великій різноманітності знакових систем, що називаються... Філософський енциклопедичний словник
  16. мова — МО́ВА (здатність людини говорити, висловлювати свої думки; система звукових і словесно-граматичних засобів, які закріплюють наслідки роботи мислення і є знаряддям спілкування людей; манера говорити), ЯЗИ́К заст., РІЧ розм., СЛО́ВО розм., ГЛАГО́Л ц.-с. Словник синонімів української мови
  17. мова — Мо́ва, -ви; мо́ви, мов Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  18. мова — МО́ВА, и, ж. 1. Здатність людини говорити, висловлювати свої думки. Має добре слово в світі сирота.., Та ніхто про матір на сміх не спита, А Йвася спитають.. Не дадуть до мови дитині дожить (Шевч., І, 1951, 41). ◊ Відбира́ти (відібра́ти) мо́ву див. Словник української мови в 11 томах