мова

МО́ВА, и, ж.

1. Здатність людини говорити, висловлювати свої думки.

Має добре слово в світі сирота.., Та ніхто про матір на сміх не спита, А Йвася спитають .. Не дадуть до мови дитині дожить (Т. Шевченко).

2. Сукупність загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових, словесних і граматичних засобів для формування і формулювання мислення та спілкування.

Мова рідна, слово рідне, Хто вас забуває, Той у грудях не серденько, Тільки камінь має (С. Воробкевич);

Уклін чолом народу, Що рідну мову нам зберіг. Зберіг в таку страшну негоду, Коли він сам стоять не міг (О. Олесь);

// Різновид, варіант цього явища, якому властиві ті або інші характерні ознаки.

Хто нікчемну душу має. То така ж у нього й мова (Леся Українка);

Велич і масштабність подій змушувала мене стискувати матеріал [у фільмі “Арсенал”]. Це можна було б зробити, вдаючись до мови поетичної, що й є начебто моєю творчою особливістю (О. Довженко);

Наукова мова є та ділянка словесної роботи, на якій найгостріше відчувається все, що стосується точності виразу (з наук. літ.).

3. Мовлення, властиве кому-небудь; манера говорити.

Живо й просто вилита стареча мова (Т. Шевченко);

Лякають дитину й дядьків погляд, і його буркотлива мова (М. Стельмах);

У розмовах ввічливий [Хома] і не лихослов .. У його мові переважають пестливі слова (Григорій Тютюнник).

4. Те, що говорять, чиї-небудь слова, вислови.

Поклали шальовки соснові. Кругом наставили мисок; І страву всякую, без мови, В голодний пхали все куток (І. Котляревський);

Старий Семен говорив довго; його мова чимдальш [чимдалі] пливла вільніше та скоріше, як вода на потоках (М. Коцюбинський);

// Розмова, бесіда.

Тільки в них [у панів] і мови було, що князі та пани вельможнії (Марко Вовчок);

З Ольгою ніяк мови не зв'яжеш. Хоче чужою стати (О. Копиленко);

Побачивши ординарця, Монтегю урвав мову. Він глянув на своїх співбесідників (П. Загребельний);

// Звуки розмови.

Нігде не чуть людської мови; Звір тілько виє по селу (Т. Шевченко);

Не чути було ніякого гомону й мови (Ю. Яновський).

5. Публічний виступ на яку-небудь тему: промова.

Раз на мові ксьондз казав: “Не впивайтесь, люди! На тім світі вам смола Замість вина буде!” (С. Руданський);

Оборонець говорить довго та гарно, а Гнат цілою істотою відповідає на його мову: “так, так”... (М. Коцюбинський);

– Майте спокій, люди! Я не годен перегаласувати таку силу, – гукає Антін, – мови я ще не скінчив (С. Чорнобривець).

6. тільки одн., чого, яка, перен. Те, що виражає собою яку-небудь думку, що може бути засобом спілкування.

Він десь розумів мову моїх очей, бо повертає обличчя до мене і кидає здивований погляд (М. Коцюбинський);

Одним з головних завдань студента-композитора є набуття ним майстерності досконалого володіння матеріалом, музичною мовою (з наук. літ.).

Вавило́нське зміша́ння мов див. зміша́ння¹;

(1) Викладо́ва мо́ва – мова викладання, навчання.

Я .. знаю і російську, і французьку викладову мову (Леся Українка);

Перейшов [я] до гімназії саме в р. 1868, коли заведена була шкільна рада і мова викладова німецька змінена була на польську (І. Франко);

Дар мо́ви (сло́ва) див. дар;

(2) Канцеля́рська мо́ва – суха, невиразна, складна для розуміння мова, насичена словами й зворотами, властивими для ділових паперів, документів;

(3) Ке́льтські мо́ви – одна з груп індоєвропейської сім'ї мов.

До нашого часу збереглися далеко не всі мови індоєвропейської сім'ї. Їх можна назвати десять: албанська, балтійська, вірменська, германська, грецька, індійська, іранська, кельтська, романська та слов'янська, що також складаються з кількох мовних підгруп (з наук. літ.);

(4) Класи́чні мо́ви – старогрецька й латинська мови;

(5) Кра́сна мо́ва – мова, що відзначається майстерністю або пишністю викладу думок.

Красна мова находить добрії слова (Номис);

(6) Куши́тські мо́ви – група мов семіто-хамітської сім'ї, поширених на північному сході і сході Африки; Мо́ви нема́ див. нема́;

(7) Націона́льна мо́ва – мова нації, що склалася на ґрунті мови тієї народності, з якої розвинулася дана нація, сформувавшись, закріпилася в літературі і стала літературною мовою нації.

На відміну від мов народностей, національні мови мають порівняно меншу розпорошеність, більшу інтеграцію діалектів (з наук. літ.);

Позбу́тися мо́ви (язика́) див. позбува́тися¹;

Прибавля́ти в мо́ві див. прибавля́ти;

Пристава́ти / приста́ти на мо́ву див. пристава́ти;

(8) Рі́дна мо́ва – мова, якою володіє певна особа з раннього дитинства (звичайно мова тієї національності, до якої належить ця особа).

– Я прошу дарувати мені, що не вітаю вас вашою рідною мовою (Ю. Смолич);

Розко́вувати / розкува́ти сло́во (мо́ву) див. розко́вувати;

Розумі́ти [тає́мну] мо́ву (розмо́ву і т. ін.) див. розумі́ти;

(9) Рома́нські мо́ви – група споріднених мов, що входять до індоєвропейської сім'ї мов: французька, іспанська, італійська, португальська, румунська, молдавська і т. ін.

Іспанська мова є мова романська, і грецькі слова, що в неї ввійшли, безперечно, в їй [ній] чужомовні (В. Самійленко);

Скупува́тий на слова́ (на сло́во, на мо́ву, у мо́ві) див. скупува́тий;

(10) Станда́ртна мо́ва, лінгв. – мова, що прагне до стабільної нормативності певних її сфер, частин, компонентів.

Національна мова і стандартна мова мова – поняття близькі, але не тотожні, не синонімічні, причому перше з них значно ширше, ніж друге. Звичайно, для обох цих понять характерна нормативність, але рівень їх стандартності не однаковий (з наук. літ.);

(11) Уго́рські мо́ви – одна з гілок фінно-угорських мов, яка складається з 2-х груп: угорської мови та обсько-угорських (хантийської та мансійської) мов;

(12) У́гро-фі́нські мо́ви – група мов, споріднених з самодійськими мовами, разом з якими вони утворюють уральську сім'ю мов; фінно-угорські мови;

(13) Ура́льські мо́ви – генетичне об'єднання мов, що охоплює угро-фінську і самодійську сім'ї;

(14) Фі́но-уго́рські мо́ви – група мов, близькоспоріднена з самодійськими мовами, з якими вона утворює уральську сім'ю мов; Фри́зька мо́ва див. фри́зький;

(15) Хамі́тські мо́ви – група африканських мов – сучасних (берберські, кушитські) і мертвих (давньоєгипетська, коптська і хауса);

(16) Ханаа́нські мо́ви – мови, що входять до групи семітських мов; Хапки́й на мо́ву див. хапки́й;

Чуття́ мо́ви див. чуття́.

△ (17) Амо́рфні (ізоляти́вні, рідко ізолю́ючі) мо́ви – мови, що не мають форм словозміни;

(18) Аналіти́чні мо́ви – мови, в яких відношення між словами в реченні виражені не формами слів, а за допомогою службових частин мови, інтонації та порядку слів і т. ін.;

(19) Аглютинати́вні мо́ви; Генеалогі́чна класифіка́ція мов див. класифіка́ція;

Мело́дика мо́ви див. мело́дика;

(20) Мо́ва програмува́ння; Мо́вна гру́па (гру́па мов) див. гру́па;

Схре́щення мов див. схре́щення;

(21) Форма́льні мо́ви;

(22) Тю́ркські мо́ви;

(23) Семі́то-хамі́тські мо́ви.

(24) Приро́дна мо́ва;

(25) Шту́чна мо́ва.

△ (26) Індоєвропе́йські мо́ви – група споріднених мов: слов'янські, романські, германські, балтійські, санскритська та ін;

(27) Індоіра́нська мо́ва – особлива гілка індоєвропейської сім'ї мов, до яких належать індійські, іранські мови та проміжні між ними дардські мови.

Перший період розпаду індоєвропейської спільноти пов'язаний з виділенням анатолійських та індоіранських мов (приблизно IV–III тис. до н. е.) (з наук. літ.);

(28) Інкорпорати́вні мо́ви, лінгв. – мови, у яких одним із способів побудови речень є інкорпорація (у 2 знач.).

Комплексні слова-речення інкорпоративних мов здебільшого починаються з кореня-підмета, а закінчуються коренем-присудком (з навч. літ.);

(29) Крео́льська мо́ва – мова, що виникла в XVII–XVIII ст. у колоніях внаслідок контактів європейських мов з мовами корінного населення чи переселенців;

(30) Літерату́рна мо́ва – вироблена форма загальнонародної мови, яка має певні норми в граматиці, лексиці, вимові і т. ін.

Літературна мова мусить витворитись з усіх діалектів, без жадного насильства, сварки й колотнечі (Леся Українка);

Літературна мова тільки тоді розвивається успішно, коли вона не пориває зв'язку зі своїм ґрунтом – мовою широких мас (з наук. літ.);

(31) Ме́ртві мо́ви – мови, якими вже не говорять; відомі переважно завдяки пам'яткам писемності (санскрит, давньоруська, латинська і т. ін.).

Із класичних мертвих мов дуже добре знаю грецьку й латинську, а філологічно – санскрит (М. Степаненко);

(32) Невла́сна пряма́ мо́ва, лінгв. – те саме, що Невла́сне пряме́ мо́влення, (див. мо́влення).

У В. Стефаника устами письменника говорять герої його новел, широко використовується невласна пряма мова (з наук.-попул. літ.);

(33) Непряма́ мо́ва, лінгв. – чужа мова, яка передається за допомогою підрядних речень.

Відмінно від прямої мови непряма мова ніколи не може бути самостійним реченням (з наук. літ.);

(34) Персоніфіко́вана мо́ва, рідко – наділена індивідуальними рисами, індивідуалізована мова персонажів художніх творів.

В романі мова кожної дійової особи повинна бути персоніфікована, тобто – належати тільки їй, будучи одмінна від мови інших персонажів (Ю. Смолич);

(35) Полісинтети́чні мо́ви – мови, в яких синтаксичні зв'язки виражаються об'єднанням в одне морфологічне ціле головного члена словосполучення і залежних від нього членів.

Інкорпоруючі полісинтетичні мови – мови, в яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об'єднуються в єдині складні комплекси, подібні до складних слів (з наук. літ.);

(36) Процеду́рна мо́ва:

а) мова програмування, призначена для опису алгоритмів розв'язування певного класу задач;

б) мова програмування, у якій програма складається із однієї або кількох процедур.

Прцедурні мови тісно пов'язані з фон-нейманською моделлю обчислень, і тому більшість популярних мов (Кобол, Фортран, Алгол і Паскаль) є процедурними (з наук. літ.);

(37) Процеду́рно орієнто́вана мо́ва – мова програмування, у якій програми описуються як сукупності процедур, що можуть виклика́ти одна одну, і кожна з яких може бути викликана основною програмою, яку також можна розглядати як процедуру;

(38) Пряма́ мо́ва, лінгв. – точно, дослівно відтворене мовлення особи, про яку розповідають, пишуть.

У діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів (з навч. літ.);

(39) Синтети́чні мо́ви – мови, в яких зв'язки між повнозначними словами в реченні здійснюються за допомогою зміни форм самих слів (зовнішньої та внутрішньої флексії, наголосу і т. ін.);

(40) Суда́нські мо́ви – численна група мов Центральної Африки;

(41) Флекти́вні мо́ви – один з основних типів мов світу (за морфологічною класифікацією), до якого належать мови, у яких граматичні форми утворюються за допомогою флексії.

Флективні мови – мови, які характеризуються наявністю флексії основи (або внутрішньої флексії, тобто чергування звуків у корені чи основі слова, яке має граматичне значення), відсутністю здебільшого однозначної відповідності між закінченням (флексією) і граматичним значенням, яке воно виражає, а також тісною спайкою морфем у слові (з наук. літ.);

(42) Церковнослов'я́нська мо́ва – пізня старослов'янська мова (XI–XVII ст.), мова релігійної літератури у східних та південних слов'ян.

Учителькою була .. матушка Раїса. Вона викладала російську й церковнослов'янську мови, закон божий, арифметику і навіть астрономію (О. Донченко);

Церковнослов'янська мова богослужіння була, звичайно, зрозумілішою для народу, ніж латинська мова католицького культу (з наук. літ.);

Части́на мо́ви див. части́на;

(43) Чужа́ мо́ва – введена до авторської мови чи тексту мова іншої особи.

Чужа мова може мати характер прямої цитації – наведення слів чи думок іншої людини у тій формі, у якій вони висловлені (з наук.-попул. літ.).

◇ Вести́ мо́ву (річ, сло́во) див. вести́;

Відбира́ти (відніма́ти) / відібра́ти (відня́ти) мо́ву див. відбира́ти;

Говори́ти рі́зними мо́вами (на рі́зних мо́вах) див. говори́ти;

Го́стрий на язи́к (на сло́во, на слова́, на мо́ву і т. ін.) див. го́стрий;

До мо́ви прихо́дити / прийти́ див. прихо́дити;

(44) Езо́півська (Езо́пова) мо́ва, книжн. – замаскований спосіб висловлення думок з натяками і недомовками.

Побіг [Крайнюк] дзвонити до Горпищенка. Ледве знайшов його і езопівською мовою, натяками домігся згоди, що полковник вислухає наодинці обох своїх розвідників і прихильно поставиться до їхнього прохання (В. Кучер);

– Здається, вчорашній запис треба більше прикрити езопівською мовою (М. Стельмах);

Здавлений цензурними лещатами, Чернишевський змушений був вдаватися до езопівської мови (Життя і тв. Т. Г. Шевченка);

Прийоми езопівської мови в підцензурних творах класиків дуже різноманітні і гнучкі (із журн.);

У наш час, звичайно, відпала потреба в езоповій мові. Але в байці зберігаються вироблені народною творчістю гнучкі алегоричні засоби (з газ.);

Забра́кло мо́ви див. забра́кнути;

Зав'яза́ло (перепини́ло) мо́ву див. зав'я́зувати;

Заговори́ти і́ншою мо́вою див. загово́рювати;

(45) Захо́дить / зайшла́ мо́ва про кого – що – починають говорити про кого-, що-небудь.

Як де заходила мова про віру, то він не ховав своїх думок (Леся Українка);

Між братами ще ніколи серйозно не заходила мова про дівчат (М. Стельмах);

Сперечався [Артем] з Павлом, про що б не зайшла мова (А. Головко);

Зайшла мова про неї, про Вутаньку. – Красовита молодиця, – почав худорбастий .. інженер з електростанції (О. Гончар);

Я знав Покутського як чудового фахiвця, сердечного дiда i воркотуна, коли мова заходила про полiтику (Р. Андріяшик);

Зво́дити / звести́ мо́ву див. зво́дити;

Знахо́дити / знайти́ спі́льну мо́ву див. знахо́дити;

(46) І́нша мо́ва – уживається для вираження схвалення чогось; зовсім не те, що було; не так, як було, а краще.

– Гаразд, на завтра вивчу. – Оце інша мова. Це слово мужчини (О. Гончар);

І́нший Мака́р, жарт.

– А скажеш, де золото? – Скажу! – Оце інший Макар! – зрадів високий (А. Дімаров);

Марнува́ти мо́ву (слова́) див. марнува́ти;

(47) Мо́ва йде (мо́виться, була́) про що – говориться про кого-, що-небудь.

Данило робить над собою зусилля і не знав: чи він божеволіє, чи це насправді йде мова про нього (М. Стельмах);

У ті часи, про які йде мова, тут, на високій кручі, .. ще стояло – впритул одним боком до лісу, а другим до Дніпра – городище (С. Скляренко);

Мова йде про те, щоб практично забезпечити перехід від автоматизації окремих агрегатів і установок до комплексної автоматизації (з наук.-попул. літ.);

[Річард:] Пробачте, я щось вас не розумію. В нас мова йшла про статую... (Леся Українка);

Микола догадавсь, що мова мовилась, мабуть, про нову дівчину на селі (І. Нечуй-Левицький);

– Треба ж думати, що до чого, коли й як .. – Та про це ж і мова мовиться! (О. Довженко);

Була вже мова про те, що дід Григорій був не балакучий, але хочеться ще раз нагадати, що він справді-таки був мовчазний (О. Довженко);

Сумно стало. Мова не мовилася (Марко Вовчок);

(48) Мо́ва (розмо́ва) коро́тка перев. у кого, з ким – хтось рішуче діє в певних обставинах; не церемониться, не рахується з ким-небудь.

– У нас, знаєте, мова коротка, – креснув офіцера поглядом Баржак. – Хто не схиля голову перед працею – тому нахилимо (О. Гончар);

– Треба, щоб так боялись нас всі оті спекулянти та пройди різні, щоб аж дух із них геть. З спекулянтами розмова коротка (Ю. Збанацький);

На мо́ві ста́ти див. става́ти;

Нахо́дити / найти́ спі́льну мо́ву див. нахо́дити¹;

Не здава́тися (не дава́тися) / не да́тися на мо́ву див. здава́тися¹;

Не мо́же бу́ти [й] мо́ви див. могти́;

(49) Ні слу́ху, ні мо́ви (д) див. слух;

Перево́дити / перевести́ розмо́ву (мо́ву) див. перево́дити;

Скупи́й на слова́ (на мо́ву) див. скупи́й;

(50) Спі́льна мо́ва – взаєморозуміння між ким-небудь.

Між ними не було спільної мови (з усн. мови);

// те, що зближує, з'єднує людей.

[Черниця:] У всіх людей одна є спільна мова – Братерськая любов (Леся Українка);

(51) Суко́нна (сукня́на) мо́ва – про важку або грубу мову, бідний стиль.

Суконна перекладацька мова справді-таки непридатна для писання оригінальних творів (О. Кундзич);

(52) Ті́льки й мо́ви перев. у кого, про кого – що, за кого – що. – хто-небудь говорить виключно про когось або про щось.

– Дам тебе [панночку] за князя чи за графа. Та тільки в них і мови було, що князі та пани вельможнії (Марко Вовчок);

Тільки й мови було, що про ту кралю мальовану (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

Ті́льки й розмо́ви.

У селі .. тепер – тільки й було розмови, що за церкви, за монастирі (І. Нечуй-Левицький);

Утрача́ти / утра́тити (загуби́ти) мо́ву див. утрача́ти;

(53) [Як (мов, ні́би і т. ін.)] відняла́ся мо́ва у кого – хто-небудь втратив здатність говорити від сильних емоцій, переживань, потрясінь і т. ін.від хвилювання, радості і т. ін. не може говорити; мовчить, замовк.

Якийсь час він мовчав, наче в нього віднялася мова (Д. Бедзик).