напрям і течія літературні
на́прям і течія літературні
• напрям і течія літературні
поняття, якими позначається спільність засадних ознак, притаманних творчості багатьох письменників, літ. груп, шкіл та ін. Ця спільність зумовлює збіг світовідчуттєвих установок, естет. принципів, проблемно-темат. зацікавлень, стильових домінант, жанрових уподобань тощо. Вживання термінів "напрям" і "течія" неусталене: часом вони використовуються як синоніми, іноді напрям ототожнюється зі стилем художнім чи методом художнім, а течія — з літ. школою або групою. Боротьба та зміна Н. і т. л. найвиразніше характеризує перебіг нац. літ. процесу як цілісного динамічного явища, в якому взаємодоповнюються чи взаємовідштовхуються різноманітні ідейно-худож. тенденції. Рух їх зумовлений зміною естетично-філос. концепції мист-ва, впливом на письменника соціальних чинників. Ідеологізація літ. процесу призводить до вульгаризаторського розмежування письменників одного напряму за світоглядними ознаками (напр., уявлення в рад. літературознавстві про т. з. прогресивний романтизм і реакційний романтизм або визначення осн. напрямів укр. л-ри кін. 19 — поч. 20 ст. як революц.-демокр., ліберальнобурж. і декадент.-модерністського). Напрями формуються на основі спільності естет. світовідчування, світоглядні ж установки різних письменників можуть відрізнятися. Зокрема, романтизм, виникнувши внаслідок розчарування ідеалами Просвітительства (в Україні — і як подолання бурлескної традиції), утверджувався, з одного боку, як потяг до всезагальних, абсолютних ідеалів, а з іншого — як потужна підойма формування нац. л-р. Світоглядні установки романтиків були досить відмінними, що, однак, не дає підстав для розмежування романтизму як цілісного напряму. Цим напрями відрізняються від літ. груп і шкіл, які засновуються на програмовоестет. єдності їхніх учасників ("Озерна школа" в англ. романтизмі, "Парнас" у Франції, ВАПЛІТЕ в Україні). Напрям відрізняється і від течії, яка є складовою частиною напряму (напр., "філософська", "психологічна" і "громадянська" течії в рос. романтизмі 19 ст., "поетичний реалізм" або "химерна проза" в укр. л-рі 70-х pp. 20 ст.). Н. і т. л. є історично конкретними явищами (англ. романтизм, укр. бароко, рос. сентименталізм) на відміну від методу, в якому виявляються типологічні властивості (романтизм прози М. Хвильового або неокласицизм поезії М. Зерова). Н. і т. л. виникають на високому рівні розвитку л-ри (в Європі — лише в новий час), коли в ній починає переважати особистісне начало і вона виокремлюється в самостійний вид мистецтва. Найзначнішими напрямами в історії європ. л-ри є ренесансний реалізм, бароко, рококо, класицизм, маньєризм, просвітительський реалізм, сентименталізм, романтизм, крит. реалізм, натуралізм, символізм, неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм, неокласицизм, футуризм, сюрреалізм, імажинізм, акмеїзм. Як напрям і метод розглядався в рад. літературознавстві 30 — 80-х pp. соціалістичний реалізм. В ост. роки велися гострі дискусії про природу цього вкрай ідеологізованого феномена. Подібність виникнення і чергування напрямів у різних л-рах світу дозволяє розглядати їх як явища загальнозначимі для л-р багатьох народів. Але, з іншого боку, Н. і т. л. мають виразні нац. особливості, зумовлені конкретними обставинами, культурними традиціями і т. ін., що викликає певні труднощі в їх однозначній класифікації: при атрибутивній подібності нац. різновидів класицизму, сентименталізму, бароко, романтизму та ін. типол. їх однорідність далеко не очевидна.
■ Літ.: Зеров М. Нове українське письменство. К., 1924; Грушевський М. Історія української літератури, т. 5, ч. 1 — 2. К., 1926 — 27; Чижевський Д. Історія української літератури. Прага, 1942; Чижевський Д. Культурно-історичні епохи. Авгсбург, 1948; Поспелов Г. Проблемы исторического развития литературы. М., 1972; Калениченко Н. Українська література XIX ст. Напрями, течії. К., 1977; Жирмунский В. Сравнительное литературоведение. Восток и Запад. Л., 1979; Калениченко Н. Українська література кінця XIX — початку XX ст. Напрями, течії. К., 1983; Безпечний І. Теорія літератури. Торонто. 1984; Наливайко Д. С. Искусство; направлення, течения, стили [кн. 1 — 2]. К., 1981 — 85.
В. С. Брюховецький.