народна поетична творчість
наро́дна поетична тво́рчість
• НАРОДНА ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ
, народна словесність, усна поезія, усна народна творчість — заг. назва самодіяльного у своїй основі словесного мистецтва, органічна складова фольклору. Виникнувши в сиву давнину, Н. п. т. у початковий період свого розвитку відзначалася недостатньою розчленованістю форм і видів. Це був час первісного синкретизму, коли словесний елемент функціонував як лише супровід первісного обряду і виявляв себе насамперед в органічній єдності з ін. виразовими засобами (ритмом, мелодією, танком, мімікою, жестом тощо). Як і інші форми культури старод. часу, Н. п. т. первісної доби закономірно зазнавала впливу характерної для певного істор. періоду сусп. свідомості (міфол. уявлень, різних видів первісної магії, багатоманітних виявів початкових форм релігії та ін.) і в цілому мала суто утилітарне призначення. Лише згодом, з розвитком абстрагуючої здатності людського мислення, із збагаченням мови, практичного худож. досвіду людини, її Н. п. т., що все більше поривала з обрядом і виокремлювалася в самостійну сферу діяльності, набувала й естет. функцій. Оскільки у створенні, розвитку, удосконаленні та збереженні Н. п. т. брали участь усі верстви народу, в ній виразно відбились характер і вдача, психологія, побут, істор., соціальні, етичні, естет. та ін. погляди й ідеали людей, різнобічний і багатоманітний, колективний у своїй основі, стихійно-матеріалістичний за своєю суттю життєвий досвід. Усе це зумовило виняткову естет. і виховну силу та дієвість Н. п. т., її важливу роль у становленні й розвитку нац. культур (передусім л-р) різних народів світу.
Універсальність зв'язку Н. п. т. з життям і почуттями її творців та носіїв, неоднакове їхнє ставлення до освоюваного життєвого матеріалу, різноманітність худож. завдань зумовлювали й різноманітність ідейно-емоц. звучання словесного мистецтва народу, забезпечуючи появу різнорідних за своїм характером стильових ліній, характерних способів худож. відображення дійсності — епічного, ліричного, драм., філос., сатиричного. Це відбувалося в органічному зв'язку з виникненням та розвитком у Н п. т. відповідних жанрових різновидів — пісенних, оповідальних, драм., сатир.-гумор., філос., дидактико-виховних тощо.
Переважно колективний спосіб творення й удосконалення худож. зразків протягом тривалого часу, усні форми поширення, масовість побутування, постійне варіювання твору в межах певної традиції як природна форма його функціонування — усе це зумовило складання в Н. п. т. характерної поетики (з розвиненою системою "загальних місць", постійними епітетами, усталеними символами та худож. зворотами), специфічного стилю (сутність якого найповніше виявляється у відповідній жанровій формі). Разом з тим у Н. п. т. важливу роль відіграє й індивід. творче начало, яке постійно взаємодіє, діалектично поєднується з колективною традицією. Це закономірно викликало появу в Н. п. т. різних народів багатьох виконавців, справжніх майстрів худож. слова — казкарів, співців, оповідачів тощо.
Зміна умов життя людей неминуче позначалася й на характері їх Н. п. т. З'являлися нові сусп. ідеали, певних змін набували етичні погляди народу, збагачувались його естет. смаки. Усе це вплинуло й на динаміку розвитку різних жанрових форм: кожна істор. доба відзначається своєрідністю жанрової структури Н. п. т. Одні форми, набуваючи актуальності, виходять на передній план у заг. системі жанрів; інші ж, втрачаючи актуальність, а отже, й фактичний грунт для розвитку, трансформуються або зовсім зникають. Чимало з них згодом відроджуються, але вже у відмінних від попередніх умовах, і неминуче несуть на собі ознаки нового часу.
У фольклор. скарбниці кожного народу — різні форми Н. п. т., і складались вони по-різному. Проте наявний факт. матеріал свідчить і про певні заг. закономірності складання й істор. змінності жанрових форм Н. п. т. Найдавнішою з них є обрядова поезія, чільне місце в якій належить замовлянням, закликанням, прокльонам, чаклуванню з використанням специфічних словесних формул, яким приписувалась здатність магічної дії. Обрядова поезія, що розвинулась пізніше під впливом трудової й побутової практики народу, ділиться на два осн. цикли: календарно-обрядову поезію й родинно-обрядову поезію. В давнину почали складатись і такі характерні жанри як трудові пісні та голосіння. Дещо пізніше виникла народна лірика, яка представлена в Н. п. т. багатьох народів світу насамперед піснями про кохання, жартівливими піснями, монострофами (нерідко жартівливого плану).
Давньою за походженням є нар. оповідальна творчість. У світ. фольклорі вона представлена двома великими групами: казкова творчість (казки про тварин, байки, притчі, новелістичні, жартівливі, соціально-побутові казки) й неказкова проза (легенда, переказ, оповідання, усмішка, билиця, анекдот). В основі жанру казки лежить первісне усне оповідання, що в давнину супроводило певний обряд. Пізніше воно дедалі більше набувало самодостатнього вияву, ставши основою усної оповідальної творчості в багатоманітності її жанрових форм.
Фіксація зразків Н. п. т. засобами письма відбувалася вже в давнину, зокрема в країнах старод. Сходу. Одним з найдавніше записаних вважається "Епос про Гільгамеша" — пам'ятка аккадсько-шумерської гліптики (кін. З тис. до н. е.). Тоді ж у Старод. Китаї набув поширення зб. казок "Шан-Хої-Кінг". Міцно увійшли в культур. скарбницю людства й інші пам'ятки усної оповідальної творчості, створені пізніше: староінд. "Панчатантра" (3 — 4 ст.), зб. араб. казок "Тисяча й одна ніч" (9 ст.). З часом, в умовах формування державності, що йшла на зміну первісним спільностям людей (племенам, союзам племен тощо), виник пісенний епос, нерідко перейнятий патріот. мотивами, яскравими образами істор. -героїчного звучання. У світ. фольклорі впродовж віків склались видатні віршовані нац., епоси — "Іліада", "Рамаяна", "Манас", "Гесер", "Калевала", "Джангар", "Лачплесіс" та ін., численні героїч. поеми, історичні пісні, билини, думи, епічні співанки-хроніки (див. Співанки).
Згодом з'явилися соціально-побутові пісні різних тем. циклів — чумацькі, солдатські, рекрутські, наймитські, сирітські та ін. — як наслідок органічного зв'язку Н. п. т. з життям трудового народу, свідчення її здатності активно реагувати на явища соціальної дійсності. Характерний худож. масив Н. п. т. у фольклор. скарбниці становлять твори малих жанрів — прислів'я, приказки (в них сконденсовано філос. осмислення навколишнього світу, явищ сусп. життя, побут. практики народу), загадки (виникли з потреб удосконалення кмітливості людини, виховання спостережливості), дитячий фольклор (метою його є вирішення багатьох корінних завдань етнопедагогіки). У процесі істор. розвитку Н. п. т. спостерігаються явища, характерні в цілому для фольклор. процесу (міжнац. взаємодії, міжжанрові дифузії, регіон. особливості в сюжеті, образності, що виявляються, проте, в контексті певного нац. стилю, варіювання образів і мотивів, але в усталених рамках традиції, та ін.). Тому Н. п. т. здавна привертає увагу не лише філологів, а й музикознавців, етнографів, мистецтвознавців. Високим ступенем розвитку, різноманітністю тематики й багатством, досконалістю форм відзначається Н. п. т. укр. народу: думи та історичні пісні, казки, легенди і перекази, усмішки, прислів'я і приказки, народна лірика, балади, самобутня обрядова поезія здобули заслужену високу оцінку й широке визнання. Важливим і вдячним джерелом творчого зростання була Н. п. т. для багатьох укр. письменників різного часу. Нині, в атмосфері посилення уваги до нац. культурних надбань, постають завдання творчого використання, постійного й цілеспрямованого вивчення Н. п. т.
♦ Вид.: Українські приказки, прислів'я і таке інше. СПБ, 1864; Рудченко И. Я. Народные южнорусские сказки, в. 1 — 2. К., 1869 — 70; Чубинский П. П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, т. 1 — 7. СПБ, 1872 — 78; Гнатюк В. М. Галицько-руські анекдоти. "Етнографічний збірник", 1899, т. 6; Українські народні думи, т. 1 — 2. Х. — К., 1927 — 31; Левченко М. З. Казки та оповідання з Поділля в записах 1850 — 1860-х pp., в. 1 — 2. К., 1928; Історичні пісні. К., 1961; Загадки. К., 1962; Ігри та пісні. К., 1963; Колядки та щедрівки. К., 1965; Украинские народные думы. М., 1972; Співанки-хроніки. К., 1972; Чумацькі пісні. К., 1976; Казки про тварин. К., 1979; Весільні пісні, кн. 1 — 2. К., 1982; Народні оповідання. К., 1983; Легенди та перекази. К., 1985; Прислів'я та приказки, [кн. 1 — 3]. К., 1989 — 91.
■ Літ.: Потебня А. А. Объяснения малорусских и сродных народных песен, ч. 1 — 2. Варшава, 1883 — 87; Українська народна поетична творчість, т. 1 — 2. К., 1958; Кирдан Б. П. Украинские народные думы (XV — начало XVII в.). М., 1962; Бойко В. Г. Поетичне слово народу і літературний процес. К., 1965; Березовський І. П. Українська народна творчість (20 — 30 роки XX ст.). К., 1973; Дей О. І. Поетика української народної пісні. К., 1978; Шумада Н. С. Сучасна пісенність слов'янських народів. К., 1981; Довженок Г. В. Український дитячий фольклор. К., 1981; Грицай М. С., Бойко В. Г., Дунаевська Л. Ф. Українська народна поетична творчість. К., 1983; Пазяк М. М. Українські прислів'я та приказки. К., 1984; Мишанич С. В. Усні народні оповідання. К., 1986; Дунаєвська Л. Ф. Українська народна казка. К., 1987; Нудьга Г. А. Українська пісня в світі. К., 1989; Крук И. И. Восточнославянские сказки о животных. Минск, 1989; Андрієвський О. Бібліографія літератури з українського фольклору т. 1. К., 1930.
І. П. Березовський.