інсценізація

інсценіза́ція

• інсценізація

(від лат. in — на, і scaena — сцена)

- переробка літ. твору, написаного не в драматичній формі, для постановки на сцені або для теле- чи радіовистави. І. має на меті передати засобами драматургії ідейно-худож. зміст, гол. конфлікт, систему образів, поетику першотвору, проте не виключає й інтерпретації. Здійснюють І. сам автор (наприклад, "Правда і кривда" — І. однойменного роману М. Стельмаха) або, частіше, інші особи. Існують І., які модернізують літ. твір чи істотно змінюють ідейно-худож. акценти, пристосовуючи його до суспільно-політ. проблем свого часу. В цьому випадку правильніше говорити про п'єсу, написану за мотивами того чи іншого твору (напр., драма М. Старицького "Зимовий вечір", створена за мотивами оповідання Е. Ожешко).

Перші І. в репертуарі укр. театру з'явилися в 60 — 70-х pp. 19 ст.: оперета "Різдвяна ніч" М. Старицького (1874), за оповіданням М. Гоголя: драми "Катерина" (1866), за поемою Т. Шевченка, і "Маруся", за повістю Г. КвіткиОснов'яненка (1868), здійснені П. Свєнціцьким, та ін. У 80 — 90-х pp. M. Кропивницький інсценізував поему "Титарівна" Т. Шевченка (під назвою "Глум і помста"), оповідання М. Гоголя ("Вій", "Пропала грамота"), поему "Енеїда" ("Вергілієва Енеїда") І. Котляревського, оповідання "Вуси" О. Стороженка; написав істор. драму "Чайковський, або Олексій Попович" за мотивами роману "Чайковский" Є. Гребінки. У перші роки після Великої Жовтн. соціалістич. революції набули поширення І. героїко-романтич. віршів і поем. Багато вистав було здійснено на основі поезій Т. Шевченка. В театрах ішли такі п'єси, як "Гайдамаки" (у т. ч. інсценізація Леся Курбаса, що не сходила зі сцени 1920 — 35), "Іван Гус", "Лілея", "У тієї Катерини", "Чернець", "Великий льох" та ін. Пересувні театри з успіхом інсценізували вірш "Каменярі", поему "Мойсей" та ін. твори І. Франка. Особливий вид І. становили вистави, скомпоновані з різних худож. творів та докум. матеріалів: "Жовтневий огляд" — постановка Леся Курбаса у театрі "Березіль" за творами укр., рос. та нім. письменників (1927), "Пригоди" — І. фейлетонів Остапа Вишні і новел В. Стефаника в Харків. театрі "Веселий пролетар" (1928); композиція "Перший будинок нового світу" (куди ввійшли драма "Зорі" Е. Верхарна і вірші із зб. "Плуг" П. Тичини), поставлена в Києві навч.-експериментальним театром "Центростудія" (1921).

І. посідають важливе місце в репертуарі укр. театрів. Зокрема, в укр. драматичному театрі ім. І. Франка було інсценізовано повісті "Fata morgana" M. Коцюбинського (1925, інсценізація К. Кошевського), "Перехресні стежки" (1966, інсценізація О. Омельчука); "Для домашнього огнища" (1968, інсценізація Ю. Бобошка і А. Драка) І. Франка; в Харків. укр. драм. театрі ім. Т. Г. Шевченка — поему "Сон" Т. Шевченка (1935, інсценізація і постановка Л. Дубовика), роман "Повія" Панаса Мирного (1954, інсценізація і постановка В. Крайниченка), роман "Кров людська — не водиця" М. Стельмаха (1959, інсценізація автора), повість "Тарас Бульба" М. Гоголя (1965, інсценізація І. Бараб.ша); у Львів. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької — романи "Сестри Річинські" І. Вільде (1968, інсценізація автора та О. Ріпка), "Прапороносці" О. Гончара (1975, інсценізація і постановка С. Данченка), в Чернів. укр. муз.-драм. театрі ім. О. Кобилянської — повісті "Земля" (1947) і "У неділю рано зілля копала" О. Кобилянської (1963, обидві інсценізував та поставив В. Василько). Цікаві форми І. ліричних творів розробляє Київ. театр поезії, який здійснив вистави "Заклинання вогню" за віршами Б. Олійника (1981, інсценізація і постановка В. Калашникова) і "Кларнети ніжності" за віршами П. Тичини (1982, інсценізація П. Загребельного і В. Калашникова). В різних театрах України здійснено 1. кращих творів літератур братніх народів СРСР, зарубіж. класики. Див. також Екранізація, Іл. див. на окремому аркуші, с. 256 — 257.

Л. З. Мороз.