інтермедія

інтерме́дія

• інтермедія

, інтерлюдія (від лат. inter — між, medius — те, що знаходиться посередині, ludus — гра) — невелика комічна п'єса чи сцена, що виконувалася між актами осн. драми, переважно незалежна від її змісту. Завдання І. — освіжити увагу, розважити втомлених серйозною дією глядачів, тому інтермедійні епізоди зустрічаються і в самих п'єсах (напр., у В. Шекспіра). З'явилася й поширилася в 14 — 15 ст. як побутова сценка — фарс в містеріях. Укр. І., як і рос., виникли і розвивалися в лоні шкільної драми 17 — 18 ст. Споріднені з аналог. явищами театру Італії (комедія дель арте, див. Комедія масок), Польщі (І.), Іспанії (ентремесес), Англії (інтерлюдії), Франції (фарси), Німеччини (фастнахтшпілі). Теорію І., зокрема, її засобів комічного, викладали шкільні поетики. Авторами і виконавцями виступали здебільшого учні тодішніх шкіл, а також студенти Київської академії та мандрівні дяки-пиворізи. Написані, як правило, тринадцятискладовим силабічним віршем, І. містили жвавий діалог, насичений нар. фразеологізмами, прислів'ями, приказками; сценічна дія — динамічна, зі швидкою зміною ситуацій, де актори вдавалися до різних витівок, співали, билися, крали, танцювали і т. п. І. широко репрезентували соціально-становий, нац. склад населення України — українців, росіян, білорусів, циган, євреїв, греків та ін., кожен з яких розмовляз своєю мовою (або вона комічно імітувалася); діяли (належно одягнені і загримовані) селяни, козаки, солдати-москалі, шляхтичі, шинкарі, злодії, ворожбити, музики, діди, баби, діти та ін. Найранішими з відомих нині укр. І. і найкращими з драматургічно-худож. погляду є дві надруковані і поставлені у Кам'янці-Струмиловій (тепер Кам'янка-Бузька) 1619 анонімні укр. І. — "Продав кота в мішку" і "Найкращий сон", — що їх додано до польськомовної драми Якуба Гаватовича ("Трагедія, або Образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, посланця божого"; тут уперше в українській літературі з'явився індивідуалізований образ простої людини — селянина.

До нас дійшло трохи більше сорока І.: у Дернівському збірнику (2-ї пол. 17 чи поч. 18 ст.) 9 творів побутового та сусп.-істор. характеру; по 5 І. — у п'єсах Митрофана Довгалевського "Комическое дЂйствіє..." (1736) та "Властотворній образ..." (1737), де з розмаїтим соціально-етнічним типажем і різноманітністю сюжетів розробляються соціальні, нац., побутові проблеми й конфлікти тогочасності; в цьому плані їх наслідували й доповнювали чотири І. з п'єси "Стефанотокос" Інокентія Одровонж-Мигалевича (1742) та п'ять з драми "Воскресеніе мертвих..." Георгія Кониського, поставленої 1747 у Київській академії; існують І. також у поодиноких записах.

Інтермедії — визначне явище давньої укр. літератури, вони сприяли розвиткові в ній реалізму і народності. "...Значення їх для дальшого розвою нашої літератури було далеко більше, ніж самих драм. — підкреслював І. Франко. — На се складалися головно дві причини: інтермедія писана була мовою близькою до народної, а не раз і чисто народною і зміст свій, колорит, спосіб вислову черпала з окружаючого життя народного... Симпатії і антипатії народні виявлялися тут вповні; в жартівливій формі порушувано не раз найтяжчі рани народного життя: притиски з боку панів, нещастя релігійних роздорів і т ін.". (Франко І. Зібр. тв., т. 29. К., 1981, с. 305). Укр. І. були популярним нар. видовищем, справили вплив на рос. та білорус. І., відбилися у вертепі; їх мотиви, образи й сюжети використовували пізніші письменники. До І. звертаються і в рад. час, зокрема деякі з них виконані на Львів. телебаченні.

♦ Вид.: [Інтермедії]. В кн.: Українські інтермедії XVII — XVIII ст. К., 1960.

■ Літ.: Возняк М. Початки української комедії 1619 — 1819. Львів, 1919; Махновець Л. Є. Інтермедії до драми Якуба Гаватовича. "Радянське літературознавство", 1962, № 3: Білецький О. І. Зародження драматичної літератури на Україні. В кн.: Білецький О. І. Зібрання праць, т. 1. К., 1965; Франко І. Русько-український театр (Історичні обриси). В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 29. К., 1981.

Л. Є. Махновець.