вольфрам

Вольфрам — tungsten — Wolfram — хімічний елемент. Символ W, ат. н. 74, ат. маса — 183,85. Сріблясто-білий метал. Відкритий і виділений у вигляді вольфрамового ангідриду в 1781 р. швед. хіміком К.Шеєле. Найбільш характерними і стійкими є сполуки В. зі ступенем окиснення +6. В. має схильність до комплексоутворень. Металічний В. у звичайних умовах хімічно стійкий. З киснем починає взаємодіяти при т-рі вище 400 оС. Протистоїть дії води, але при т-рі червоного розжарювання легко окиснюється водяною парою. Найважливіші із сполук В.: триоксид WО3, вольфрамова к-та H2WO4 і її солі — вольфрамати. В. мало поширений в природі; вміст в земній корі 1,3х10-4% (за масою). У вільному стані не зустрічається. Утворює власні мінерали (вольфрамати Са, Fe, Мn, іноді РЬ, Zn, рідше оксиди WО3, H2WO4, ще рідше сульфіди WS2) або входить у вигляді ізоморфної домішки в інш. мінерали, переважно в мінерали Мо, Ti, а також в деякі силікати (слюда, польові шпати). Найбільш важливими мінералами В. є вольфраміт та шеєліт, які можуть утворюватися і нагромаджуватися до рівня пром. концентрацій у скарновому, ґрейзеновому і гідротермальному процесах. У природних мінеральних парагенезисах В. часто асоціює з Si, Мо, Sn, Be, Та, F, рідше — з Аu, Sb, Нg. В. застосовують для легування сталі, як основу для сплавів В., в електротехніці та радіоелектроніці тощо.