волинка

1. Старовинний народний пневматичний музичний інструмент, відомий в багатьох країнах під різними назвами: в Азербайджані — тулум, Аджарії — чибоні, Англії — бегпайп, Бєларусі — дуда, Болгарії — гайда, Вірменії — тик, Голандії — дуделзак, Грузії — гудаствірі, Молдові — чимпой, Німеччині — закпфейфе, Польщі — коза, Росії — дуда, Удмуртії — биз, Україні — баран, волинка, міх, Франції — корнемюз, Чехії — дуди, Чувашії — шапар, сарнай, а в Шотландії — волинка, де вона є найбільш поширеним народним інструментом. В. складається з кількох трубок, прикріплених до шкіряного мішка або пузиря з повітрям. Одна (рідко дві або три) трубка має отвори (як на свирілі або сопілці) і на ній можна виконувати нескладні мелодії; інші трубки під час гри безперервно звучать монотонним низьким звуком (бурдон, органний пункт, педаль) на тоніці або домінанті, звідки походить висловлювання — 'тягти волинку'. Під час гри виконавець тримає В. під пахвою або перед собою, натискаючи на мішок, куди повітря нагнітають ротом або за допомогою спеціальних педалей — міхом. Застосовується як сольний та ансамблевий інструмент для супроводу танців. 2. Невелика п’єса танцювального характеру з елементами наслідування звучання В.