гармоніка

1. Загальна назва групи пневматичних музичних інструментів, де джерелом звуку виступають металеві язички, прикріплені одним кінцем до спеціальних пластинок, з’єднаних з міхом клапанами, які відкриваються натисканням на кнопки або клавіші (у акордеона) 2. В акустиці -тони, що виникають внаслідок одночасного коливання усього вібратора (основний тон) і його частин (половини, третини, чверті і т.д.) — обертонів. Музичний звук є одночасним сполученням основного тону і всіх його обертонів.

Джерело: Словник-довідник музичних термінів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гармоніка — гармо́ніка іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. гармоніка — -и, ж. 1》 Загальна назва групи пневматичних музичних інструментів, у яких джерелом звука є металеві язички. Губна гармоніка — духовий язичковий музичний інструмент. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гармоніка — ГАРМО́НІКА¹, и, ж., розм. Те саме, що гармо́нія². [Пашка:] А як заграє на гармоніку, то аж душу тягне (М. Старицький); Андрій чув, як здалека долітав різнобій голосів, безтямне реготання, скигління гармоніки (Ю. Словник української мови у 20 томах
  4. гармоніка — гармо́ніка (від грец. αρμονικός – співзвучний, стрункий) загальна назва деяких музичних інструментів (гармонії, акордеона тощо). Словник іншомовних слів Мельничука
  5. гармоніка — II. ГАРМО́НІЯ (музичний інструмент), ГАРМО́НІКА, ГАРМО́НЬ розм. рідко; ДВОРЯ́ДКА (з двома рядами клавіш). Коли зовсім смеркло, на вулиці розкотисто заграла гармонія (О. Копиленко); Він нам пісеньку нехитру Грав на гармоніці (Л. Словник синонімів української мови
  6. гармоніка — ГАРМО́НІКА, и, ж., розм. Те саме, що гармо́нія². [Пашка:] А як заграє на гармоніку, то аж душу тягне (Стар., Вибр., 1959, 156); Андрій чув, як здалека долітав різнобій голосів, безтямне реготання, скигління гармоніки (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 28). Словник української мови в 11 томах