гармоніка
ГАРМО́НІКА¹, и, ж., розм.
Те саме, що гармо́нія².
[Пашка:] А як заграє на гармоніку, то аж душу тягне (М. Старицький);
Андрій чув, як здалека долітав різнобій голосів, безтямне реготання, скигління гармоніки (Ю. Бедзик);
Хтось розповідав анекдоти, хтось тихенько награвав на гармоніці і співав упівголоса (Ю. Покальчук);
Акордеон є гармонікою з фортепіанною клавіатурою для правої руки (з навч. літ.).
(1) Губна́ гармо́ніка (гармо́нька, гармо́шка) – духовий язичковий музичний інструмент.
Василь видобув свою губну гармоніку і заграв щось (У. Самчук);
Михайло, видмухнувши з губної гармошки тютюн, неголосно награвав військові марші (Є. Пашковський);
Малому Дейвові дістались від нього [батька] у спадок лише жетон на риболовецького човна та стара губна гармоніка (С. Жадан);
В мене в кишені стирчала лише німецька ж губна гармонька – подарунок дядька Дітера (А. Санченко).
ГАРМО́НІКА² див. гармо́ніки.
Значення в інших словниках
- гармоніка — гармо́ніка іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
- гармоніка — -и, ж. 1》 Загальна назва групи пневматичних музичних інструментів, у яких джерелом звука є металеві язички. Губна гармоніка — духовий язичковий музичний інструмент. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гармоніка — 1. Загальна назва групи пневматичних музичних інструментів, де джерелом звуку виступають металеві язички, прикріплені одним кінцем до спеціальних пластинок, з’єднаних з міхом клапанами, які відкриваються натисканням на кнопки або клавіші (у акордеона)... Словник-довідник музичних термінів
- гармоніка — гармо́ніка (від грец. αρμονικός – співзвучний, стрункий) загальна назва деяких музичних інструментів (гармонії, акордеона тощо). Словник іншомовних слів Мельничука
- гармоніка — II. ГАРМО́НІЯ (музичний інструмент), ГАРМО́НІКА, ГАРМО́НЬ розм. рідко; ДВОРЯ́ДКА (з двома рядами клавіш). Коли зовсім смеркло, на вулиці розкотисто заграла гармонія (О. Копиленко); Він нам пісеньку нехитру Грав на гармоніці (Л. Словник синонімів української мови
- гармоніка — ГАРМО́НІКА, и, ж., розм. Те саме, що гармо́нія². [Пашка:] А як заграє на гармоніку, то аж душу тягне (Стар., Вибр., 1959, 156); Андрій чув, як здалека долітав різнобій голосів, безтямне реготання, скигління гармоніки (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 28). Словник української мови в 11 томах