голос співацький

Складна біофізична функція людського організму, сукупність музичних звуків, які утворюються голосовимапаратом. Г.с., як акустичне явище, характеризується висотою, силою (гучністю), звуковисотним об’ємом (діапазоном), тембром(забарвленням) вібрато і дикцією (розбірливістю). Висота звуку голосу залежить від довжини голосових складок та кількості їх коливань на секунду — герц (гц), сила — від амплітуди коливань, тембр — від спектрального складу звуку, наявності в ньому високої, середньої та низької форманти, а також характеру вібрато. За сукупністю акустичних ознак та інших факторів (зона примарного звучання, теситурна витривалість та розбірливість вимови, хронаксія зворотного нерва), а також за приналежністю до жіночої або чоловічої статі Г.с. поділяють на: 1. Дитячі — а) дискант (сопрано), альт; 2. Жіночі — а) сопрано (колоратурне, лірико-колоратурне, ліричне, лірико-драматичне, драматичне); б) мецо-сопрано (дуже рідко колоратурне); в) контральто. 3. Чоловічі — а) тенор (контратенор, тенор-альтіно, ліричний, лірико-драматичний, драматичний, героїчний); б) баритон (ліричний, лірико-драматичний, драматичний); в) бас (високий — кантанте, центральний, низький — профундо, дуже низький — октавіст, комічний — буффо). Визначальним для виявлення та розвитку Г.с. є вплив національної мовної системи та мелодичного матеріалу, а також потяг до музики і масштаби її побутування в народі, особливості національної манери співу, психічного складу, темпераменту, менталітету, а також умови побуту, клімату тощо. Своїми Г.с. відомі Італія, Іспанія, Україна.