голосник

Значення в інших словниках

1. голосник — голосни́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
2. голосник — -а, ч. 1》 заст. Голосова зв'язка. 2》 Звуковий отвір у верхній частині коробки народних (перев. струнних) інструментів; резонаторний отвір. 3》 Пластинка, що коливається із звуковою частотою у струмені повітря, викликаного рухами міхів баяна, акордеона та ін. 4》 зах. Рупор, гучномовець. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. голосник — А, ч. 1. заст. Голосова зв'язка. 2. Звуковий отвір у верхній частині коробки народних інструментів; резонаторний отвір. 3. Пластинка, натискуванням якої викликають звук музичного інструмента. Словник поетичної мови Василя Стуса
4. голосник — ГОЛОСНИ́К, а́, ч. 1. заст. Голосова зв'язка. [Відьма:] Постривай ти, препоганий, Скую голос, як у Ганни, Підроблю голосники, Дамсь я всім вам узнаки!.. (М. Кропивницький). 2. Звуковий отвір у верхній частині коробки народних (перев. Словник української мови у 20 томах
5. голосник — голосни́к гучномовець (ст): По головних вулицях Львова були розвішені голосники́, і тепер замість попередніх “Москва моя любимая”, “Если завтра война” і т.п. Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. голосник — ГОЛОСНИ́К, а́, ч. 1. заст. Голосова зв’язка. [Відьма:] Постривай ти, препоганий. Скую голос, як у Ганни, Підроблю голосники, Дамсь я всім вам узнаки!.. (Кроп., IV, 1959, 120). 2. Звуковий отвір у верхній частині коробки народних (перев. Словник української мови в 11 томах
7. голосник — Голосник, -ка м. Отверстіе въ серединѣ деки бандуры, гитары, въ дудкѣ и т. п. КС. 1882. ѴІІІ. 281. Словник української мови Грінченка