Микола

Микола (Миколай, Никола)

гр.; особове ім'я Nikolaos; від піке — перемога і laos — народ (буквально: переможець народів).

Миколка, Миколонько, Миколочко, Миколя, Микольцьо, Миколайко, Миколайчик, Никблко, Николонько, Никблочко, Никблик, Никбльцьо, Николуньо, Николайко, Николайцьо, Колькб, Кбля.

І перший велетень — Тарас, З яким і наші вищі чола, А другий — пісню нісдо нас:Великий Лисенко Микола (Т. Масенко);Лежить тут Красношапка МиколайДонбасу син — син милої Вкраїни (М. Рильський);— Чоловіче Миколою,Що ти робиш, а я знаю.Що ти робиш, що ти дієш,Чом ти жита не насієш? (Народна пісня);Не вгледів, як син, як Миколкавже вищий, ніж батько! (Л. Ковальчук);— Ох, Миколонько9 мій голубчику! Та на кого ж ти мене кидаєш, нещасливу?.. (Г. Хоткевич); Микольцьо набив люльку (О. Кобилянська); — Перший, сказати б, поет із Вербівки нашої вийшов, книжки видаєш.. —Ось так ти, Микольцю, і в класики втрапив! — засміялась Галина (А. Іщук);Ой коли б я любка мала, любка Николика, То я би ся не бояла, що зима велика (Народна пісня);Моя хата при дорозі, віконця до сонця, Таки мені припадає любити Никольця.. Ой не байка, моя мамцю, не байка, не байка, Що я собі полюбила хлопця Николайка (Народна пісня);Колько, худорлявенький, чистенько вдягнений хлопчик з розумними оченятами, лопотить босими ногами стежкою (Григір Тютюнник);Як перший вірш я написав у школі І серце дивним жаром загорілось, І як гордився трішки, що я — Коля, Хоч не Островський... (М. Подолян).