1. Словник української мови у 20 томах

алібі

А́ЛІБІ, невідм., с., юр.

1. Обставина, доказ, які свідчать, що обвинувачуваний (підозрюваний) у момент злочину перебував у іншому місці.

Алібі, алібі, в мене алібі, я так само дещо тямлю в детективних романах, я спав тої ночі, моя жінка була поруч (Ю. Андрухович);

Відсутність алібі.

2. Перебування обвинувачуваного (підозрюваного) у момент злочину в іншому місці як доказ його непричетності до злочину.

Свідки захисту переконливо довели алібі підсудних (з газ.);

Слідство перевіряє алібі двох затриманих у цій справі (з Інтернету).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. алібі — а́лібі іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. алібі — невідм., с., юр. Перебування обвинуваченого в момент злочину в іншому місці як доказ його непричетності до злочину. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. алібі — а́лібі (від лат. alibi – в іншому місці) доказ невинності особи в злочині, оскільки вона в момент вчинення його перебувала в іншому місці. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. алібі — Доказ відсутності певної особи на місці злочину у час його скоєння. Універсальний словник-енциклопедія
  5. алібі — А́лібі (лат.), не відм. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. алібі — А́ЛІБІ, невідм., с., юр. Перебування обвинуваченого в момент злочину в іншому місці як доказ його непричетності до злочину. Свідки захисту переконливо довели алібі підсудних (Веч. Київ, 23.VIII 1962, 3). Словник української мови в 11 томах
  7. алібі — рос. алиби (від латин. alibi — в іншому місці) — 1. Доказ невинуватості підозрюваної у правопорушеннях особи, оскільки в момент правопорушення (скоєння злочину) вона перебувала в іншому місці. 2. Переносно — наявність беззаперечних доказів непричетності до певних протизаконних дій. Eкономічна енциклопедія